Вищий спеціалізований суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

головуючого Вільгушинського М. Й.

суддів: Дембовського С. Г., Крижановського В. Я.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1,

За вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року, визнано винуватим та засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Делятин, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2-4 ст. 76 КК України.

Вирішений цивільний позов та доля речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 14 вересня 2014 року близько 07:10 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки ВАЗ 21061, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись ділянкою автодороги "Мукачево-Львів", а саме по вул. Грушевського в с. Лоєва Надвірнянського району в напрямку смт Десятин Надвірнянського району Івано-Франківської області, порушив вимоги п. п. 1.5, 2.3, 2.9.а), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не справився з керуванням, виїхав за межі проїжджої частини дороги праворуч та допустив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_2, у якому знаходився ОСОБА_2

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій вищевказаного автомобіля ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, а також середньої тяжкості тілесні ушкодження, що не є небезпечні для життя та викликали тривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі прокурор посилається на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1, порушує питання про її скасування судом касаційної інстанції у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На обґрунтування своєї позиції зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок м'якості. Вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Перевіривши касаційну скаргу, долучені копії судових рішень, колегія суддів вважає, що немає підстав для відкриття провадження з мотивів, наведених у касаційній скарзі.

Прокурором не оскаржуються доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненому злочині, кваліфікація дій останнього за ч. 2 ст. 286 КК України.

Із наданих копій судових рішень убачається, що судом при призначенні ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України ураховано тяжкість вчиненого злочину, дані про його особу, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.

Зокрема, суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, обставини його вчинення, дані про особу ОСОБА_1, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання, за яким характеризувався позитивно, на спеціальних обліках не перебував.

Пом'якшуючими покарання обставинами суд визнав молодий вік ОСОБА_1, щире каяття у вчиненому злочині та сприяння у його розкритті, часткове відшкодування завданої шкоди. Обтяжуючою покарання обставиною було визнано вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Окрім того, суд урахував думку потерпілого щодо необхідності призначення ОСОБА_1 покарання відповідно до вимог закону.

При цьому, як видно з копії вироку, потерпілий в судовому засіданні зазначив, що ОСОБА_1 сплатив йому 30000 грн., повністю відшкодував матеріальну шкоду в сумі 23153,35 грн. і частково моральну шкоду.

Зваживши на вищевказане, суд першої інстанції вирішив за можливе призначити ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що всі вказані вище обставини у сукупності, а також конкретні обставини вчиненого злочину, свідчать про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах контролю за поведінкою ОСОБА_1, звільненого від відбування основного покарання, що було належно враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про відповідність призначеного місцевим судом покарання ОСОБА_1 тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу.

Апеляційним судом правильно визначено, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК України є необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів. При цьому у касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів, які б ставили під сумнів відповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його внаслідок м'якості, а також правильність висновків суду апеляційного суду в цій частині.

При цьому з ухвали убачається, що судом належним чином перевірено і спростовано доводи прокурора, викладені в апеляції, про невідповідність призначеного ОСОБА_1 покарання тяжкості вчиненого ним злочину та даним про його особу внаслідок м'якості. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки містить обґрунтовані мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали про залишення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 без змін, а апеляційної скарги прокурора - без задоволення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції є необґрунтованими.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку про відсутність переконливих доводів щодо необхідності скасування ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 із мотивів, наведених у касаційній скарзі прокурора, а тому відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України підстав для відкриття провадження немає.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 428 КПК України,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.