Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Шилової Т.С.,

суддів: Марчук Н.О., Матієк Т.В.,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

розглянула в судовому засіданні 11 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 29 липня 2013 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого,

що не має судимостей,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, за ч. 1 ст. 135 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Відповідно до вимог ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 8 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він 09 березня 2012 року, керуючи автомобілем "ВАЗ 21063", державний номер НОМЕР_1, у темну пору доби, рухаючись по проїзній частині вул. К. Маркса в с. Новопетрівка Бердянського району Запорізької області, порушив п. 10.1 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не впевнившись у безпечності своїх дій, змінив напрям руху вправо, в результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, яка всупереч вимогам п. 4.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , рухалась у попутному напрямку по правому узбіччю дороги. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Крім того, ОСОБА_1 після наїзду на потерпілу ОСОБА_2, усвідомлюючи, що своїми діями спричинив потерпілій тілесні ушкодження і вона перебуває у безпорадному стані та без сторонньої допомоги не може вжити заходи для самозбереження, маючи реальну можливість надати їй допомогу, порушив вимоги п. 2.10 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) та залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, нікому не повідомивши про подію, залишив без допомоги потерпілу, яку сам поставив у небезпечний для її життя і здоров'я стан.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями, постановленими щодо нього, через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі, просить їх змінити, справу в частині його засудження за ч. 1 ст. 135 КК України закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1960), виключити рішення за ч. 1 ст. 286 КК України про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та зменшити розмір моральної шкоди. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що судом не обґрунтовано визнано його винуватим за ч. 1 ст. 135 КК України, оскільки умислу на вчинення даного злочину він не мав, безпідставно призначено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, вказуючи на не вмотивованість рішення суду в цій частині. Посилається на призначення судом великого розміру моральної шкоди, без врахування повного відшкодування потерпілій матеріальної шкоди. Крім того, засуджений у скарзі зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, які містила касаційна скарга, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного у вироку злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 286 КК України в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.

Твердження засудженого у касаційній скарзі про неналежне з'ясування судом при кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 135 КК України спрямованості його умислу, є неспроможними.

Як убачається з матеріалів справи, суд відповідно до вимог статей 64, 275 КПК України (1960) у межах пред'явленого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України обвинувачення дослідив усі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальній справі, в тому числі умисел і мотив указаного злочину.

На думку колегії суддів, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК України є правильною.

При призначенні покарання ОСОБА_1 місцевий суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер, ступінь суспільної небезпеки та тяжкість вчинених ним злочинів, пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини, дані про його особу.

На думку колегії суддів, призначене засудженому ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги засудженого про неправильне розв'язання судом заявленого по справі цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.

При розв'язанні цивільного позову про відшкодування моральної шкоди суд урахував характер діяння, яким її було спричинено, фізичний біль і страждання, які потерпіла зазнала у зв'язку з травмуванням, психічні переживання, що супроводжували її під час уживання заходів для того, щоб через травму не вибитись із життєвої колії, звичного для неї укладу життя. З урахуванням цих обставин, а також даних про майновий стан засудженого суд визначив відповідний, помірний розмір відшкодування шкоди, з чим погоджується й колегія суддів.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи апеляції засудженого, які є аналогічні доводам його касаційної скарги, зокрема щодо відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, безпідставного призначення додаткового покарання за ч. 1 ст. 286 КК України та необхідності зменшення розміру моральної шкоди, й з наведенням відповідних обґрунтувань дійшов правильного висновку про її безпідставність.

Перегляд справи в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 серпня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Запорізької області від 29 липня 2013 року щодо нього - без зміни.