Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Крещенка А. М.,

суддів: Сахна Р. І., Шибко Л. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Холявчука А. А.,

прокурора Дронової І. С.,

переглянула в судовому засіданні ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Зубкової Л. М. щодо ОСОБА_3

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 грудня 2015 року, засуджено

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, який мешкає за АДРЕСА_1 такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК, за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду від 30 березня 2016 року зазначений вирок змінено та на підставі ст. 75 КК ОСОБА_3звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2, 3, 4 ст. 76 КК.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_3визнано винним і засуджено за те, що він в ніч з 24 на 25 лютого 2006 року, знаходячись у будинку АДРЕСА_2, під час конфлікту, який раптово виник на підґрунті ревнощів з приводу відносин потерпілого ОСОБА_1 і колишньої дівчини ОСОБА_3, за допомогою невстановленого в ході досудового розслідування предмета, який згідно висновку судово-медичної експертизи № 2000Д від 16 липня 2013 року має колюче-ріжучі властивості, спричинив потерпілому ОСОБА_1 один травматичний вплив, в результаті якого заподіяв проникаюче поранення поперекової області зліва з ушкодженням лівої нирки, з крововиливом у черевну порожнину, котре призвело до необхідності оперативного втручання - видалення лівої нирки, що згідно висновку судово-медичної експертизи кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент спричинення.

У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого внаслідок м'якості порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Своє прохання обґрунтовує тим, що призначене ОСОБА_3 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК не повною мірою відповідає особі засудженого та тяжкості злочину. Звертає увагу на те, що засуджений скоїв тяжкий злочин перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, завдану шкоду не відшкодував, вину не визнав, давав неправдиві покази, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції та змінивши вирок районного суду застосував положення ст. 75 КК, не вмотивувавши належним чином свого рішення. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

На касаційну скаргу від захисника засудженого адвоката ОСОБА_4 надійшли заперечення, в яких він просить скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав доводи касаційної скарги представника потерпілого - адвоката Зубкової Л. М., перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга представника потерпілого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Із матеріалів провадження слідує, що інтереси потерпілого ОСОБА_1 під час досудового розслідування та розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції представляла адвокат Зубкова Л.М.

Подання представником потерпілого касаційної скарги на судове рішення суду апеляційної інстанції з помилково зазначеним у ній ім'ям ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 не є підставою для відмови у перегляді судового рішення у касаційному порядку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК та кваліфікацію дій за цим законом, представник потерпілого у касаційній скарзі не оспорює.

Доводи представника потерпілого, викладені у касаційній скарзі щодо невідповідності призначеного засудженому покарання ступеню тяжкості злочину і даним про його особу внаслідок м'якості через безпідставне застосування ст. 75 КК України, не ґрунтуються на матеріалах провадження.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з матеріалів провадження, при вирішенні питання про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання суд апеляційної інстанції повною мірою дотримався вимог зазначених законів.

Зокрема, апеляційний суд правильно зазначив у своєму рішенні, що при призначенні покарання ОСОБА_3 суд першої інстанції фактично не врахував даних про особу засудженого та обставини, що пом'якшують покарання і прийшов до необґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого тільки за умови реального відбування призначеного йому покарання. Враховуючи, що ОСОБА_3 хоча і вчинив тяжкий злочин, але з моменту його вчинення минуло 10 років і за цей період він позитивно характеризується за місцем проживання та місцем своєї попередньої роботи, на утриманні має неповнолітню дитину, частково відшкодував завдану шкоду, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції визнав вину у скоєному злочині то, на думку колегії суддів, апеляційний суд, оцінивши ступінь небезпечності ОСОБА_3для суспільства, дотримуючись принципу індивідуалізації покарання, дійшов обґрунтованого висновку про можливість його виправлення без реального відбування ним покарання.

Призначене засудженому покарання із застосуванням зазначеного закону, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Вважати його невиправдано м'яким, як про це йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів підстав не знаходить.

Апеляційний суд дотримався положень статей 404, 405, 407 КПК при розгляді поданих захисником та засудженим апеляційних скарг, а ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено.

Керуючись статтями 433- 436, 438 КПК, п. 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року (1402-19) , колегія суддів

Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Зубкової Л. М. залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 березня 2016 року щодо ОСОБА_3 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.