Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є.Б., суддів Крещенка А.М., Шибко Л.В., за участю прокурора Парусова А.М., секретаря Гладкіх Л.М.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12012010010000155 за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року,

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2013 року

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 1 217,60 грн на користь НДЕКЦ при УМВС України у Вінницькій області у рахунок відшкодування судових витрат на проведення експертиз.

Вироком Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасовано в частині призначеного покарання; призначено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_6 на користь держави 1 217,60 грн у рахунок відшкодування судових витрат на проведення експертиз.

В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він у стані алкогольного сп'яніння в період із 00.00 год. до 03.40 год. 14 січня 2011 року проник у приміщення офісу фізичної особи - підприємця ОСОБА_8 по АДРЕСА_1, де із сейфу таємно викрав 80 000 грн, заподіявши потерпілій матеріальної шкоди на вказану суму.

У касаційних скаргах прокурор Янушевич О.Ю., засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, порушують питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При цьому прокурор зазначає, що апеляційний суд без дослідження обставин провадження дав їм іншу, протилежну оцінку, ніж дав місцевий суд. Засуджений та захисник указують на те, що ОСОБА_6 не вчиняв злочину, за який його визнали винним, а суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок, взяв до уваги обставини, враховані судом першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який повністю підтримав касаційну скаргу прокурора і частково - касаційні скарги засудженого та його захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Так, винуватість ОСОБА_6 підтверджується: показаннями самого засудженого, який частково визнав вину і пояснив, що взяв із сейфу ФОП ОСОБА_8 близько 5 000 грн у рахунок заборгованої заробітної плати; показаннями свідка ОСОБА_9 - менеджера ФОП ОСОБА_8, який повідомив, що коли вони з дружиною засудженого вранці 14 січня 2011 року запасним ключем відкрили в офісі сейф, до якого доступ мав лише ОСОБА_6, то виявили відсутність 80 000 грн; показаннями свідка ОСОБА_10 - дружини засудженого, котра підтвердила пояснення ОСОБА_9; показаннями свідка ОСОБА_11 - охоронця на складах по АДРЕСА_1, який пояснив, що вночі 14 січня 2011 року ОСОБА_6 двічі приїжджав на таксі до складу і піднімався в офіс, а потім уїхав; показаннями свідка ОСОБА_12, котрий пояснив, що вночі в січні 2011 року він на таксі відвіз ОСОБА_6 на АДРЕСА_1, де останній ходив до якихось баз, а потім відвіз його в м. Умань, за що засуджений заплатив йому 2 000 грн купюрами по 100 грн; показаннями свідка ОСОБА_13 - власника складських приміщень, який пояснив, що опівночі 14 січня 2014 року йому зателефонував ОСОБА_6 і попросив зняти сигналізацію з офісу, оскільки йому потрібно було забрати якісь речі, що ОСОБА_13 і зробив. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються матеріалами кримінального провадження, вказаними в реєстрі матеріалів досудового розслідування, та іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Твердження засудженого та його захисника про те, що ОСОБА_6 не вчиняв таємного викрадення майна, поєднаного з проникненням у приміщення, що завдало значної шкоди потерпілому, є безпідставними і спростовуються вищезазначеними доказами.

Таким чином, дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи прокурора про те, що апеляційний суд без дослідження обставин провадження у справі дав їм іншу, протилежну оцінку, ніж дав місцевий суд, є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, учасники судового провадження в апеляційному суді клопотань про повторне дослідження обставин, установлених судом першої інстанції, не заявляли.

За таких обставин апеляційний суд, переглядаючи вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2013 року щодо ОСОБА_6, діяв у межах вимог ст. 404 КПК України.

Посилання прокурора на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, як і посилання засудженого та захисника на суворість покарання, є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Вінницької області, визнав необґрунтованим звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 цього Кодексу.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, апеляційний суд із достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину (тяжкий), дані про особу винного (раніше не був судимий, злочин вчинив у стані алкогольного сп'яніння, заподіяної шкоди не відшкодував, позитивно характеризується) і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винним.

Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Оскільки в касаційних скаргах прокурора, засудженого та захисника не наведено переконливих доводів на обґрунтування як невиправданої суворості, так і м'якості призначеного ОСОБА_6 покарання, скарги і в цій частині задоволенню не підлягають.

Вирок апеляційного суду є достатньо мотивованим і повною мірою відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судового рішення, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 вересня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.