5-83км14 Про примушування виконання цивільно-правового зобов'язання, скоєне за попередньою змовою двома особами - 06.02.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 06 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 21 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 травня 2013 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

судимого вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2009 року за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки обмеження волі, постановою Судацького міського суду Автономної Республіки Крим від 21 липня 2011 року невідбуту частину покарання у виді 1 рік 4 місяці 21 день обмеження волі замінено на штраф у розмірі 1 088 грн,

засуджено за ч. 2 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки, з покладенням на нього обов'язку, передбаченого пунктом 4 ст. 76 КК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, не судимого в силу ст. 89 КК України, засуджено за ч. 2 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки, з покладенням на нього обов'язку, передбаченого пунктом 4 ст. 76 КК України.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 14 травня 2013 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винними і засуджено за те, що вони в період з 06 грудня 2011 року по 06 лютого 2012 року, діючи за попередньою змовою між собою та особою, щодо якої провадження у кримінальній справі закрито у зв'язку зі смертю, діючи умисно, керуючись корисливим мотивом, з метою примушування виконання цивільно-правового зобов'язання, погрожуючи застосуванням насильства відносно потерпілого ОСОБА_4 і його близьких родичів, вимагали передачі грошових коштів у розмірі 15 000 доларів США, еквівалентних згідно курсу Національного банку України на той час 119 848,5 грн.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених, внаслідок м'якості. При цьому, стверджує, що суд без достатніх підстав кваліфікував дії засуджених за ч. 2 ст. 355 КК України замість ч. 2 ст. 189 КК України, оскільки матеріали справи не містять даних щодо наявності боргу потерпілого саме у розмірі 15 000 доларів США, як від нього вимагали засуджені. Вказав на порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки доводи апеляції прокурора щодо неправильної кваліфікації дій засуджених осіб спростовані не були.

В запереченнях на касаційну скаргу захисник засудженого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просить судові рішення щодо його підзахисного залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, пояснення захисника, яка просила касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Органом досудового слідства дії ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особи, щодо якої закрито провадження у кримінальній справі у зв'язку з її смертю, кваліфіковані як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим і його близькими родичами, вчинене за попередньою змовою групою осіб, тобто за ч. 2 ст. 189 КК України. З вказаним обвинуваченням справа надійшла до суду.

Вироком суду дії підсудних кваліфіковані як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, із погрозою вбивства та заподіяння тілесних ушкоджень, тобто за ч. 2 ст. 355 КК України. При запереченні існуванні такого цивільно-правового зобов'язання (боргу) зі сторони потерпілого, свідків, відсутності будь-яких письмових матеріалів справи щодо розрахунку саме такої суми, що вимагалась від потерпілого у розмірі 15 000 доларів США (119 848,5 грн), суд дійшов такого висновку на підставі показань особи, щодо якої закрито провадження у справі у зв'язку з її смертю, про існування цивільно-правових відносин із потерпілим ОСОБА_4 у зв'язку із спільним ними вирощуванням кукурудзи у 2005 році. При цьому за цим його власним розрахунком сума боргу складає 73 500 грн.

Згідно п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06 листопада 2009 року (v0010700-09) при розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого ст. 355 КК України, треба виходити з того, що при вимаганні винна особа керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій майнового характеру.

Відповідальність за ст. 355 КК України може наставати лише тоді, коли особу примушують до виконання існуючого зобов'язання, що виникло на підставах, передбачених чинним законодавством. Вимога виконати зобов'язання, що виникло на підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру, які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.

Вказаних вимог судом не дотримано.

Вирок місцевого суду за апеляцією прокурора переглядався судом апеляційної інстанції. При цьому, в апеляції прокурор просив скасувати вирок суду із направленням справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону при кваліфікації дій засуджених осіб.

Однак, апеляційний суд, залишаючи апеляцію прокурора без задоволення, своє рішення належним чином не мотивував, не навів підстав через які доводи щодо неправильної кваліфікації визнав необґрунтованими, лише обмежився переліченням доказів вини засуджених з вироку суду, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 21 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 14 травня 2013 року щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.