Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О.,

суддів: Пойди М.Ф., Швеця В.А.,

при секретарі Зінорук В.В.

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013130070000107, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Алушта Автономної

Республіки Крим, який проживає

в АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого,

останнього разу - 23 грудня 2008 року

Алуштинським міським судом Автономної

Республіки Крим за ч. 3 ст. 186 КК України

до позбавлення волі на 4 роки, звільненого

22 серпня 2012 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187; ст. 395 КК України,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

Вироком Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року ОСОБА_1 засуджено:

за ч. 2 ст. 187 КК України - до позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ст. 395 КК України - до арешту на 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, щодо якого судові рішення не оскаржуються.

Вирішено питання про судові витрати і речові докази.

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року вирок суду щодо ОСОБА_1 скасовано в частині призначення покарання та призначено ОСОБА_1 покарання:

- за ч. 2 ст. 187 КК України - 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- за ст. 395 КК України - 6 місяців арешту.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено до відбуття 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В решті вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження в частині його засудження за ч. 2 ст. 187 КК України. При цьому посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та необгрунтовану суворість призначеного йому покарання. Вважає недоведеною свою винуватість у розбійному нападі, заперечуючи наявність умислу та попередньої змови з ОСОБА_2 на вчинення цього злочину. Вказує про застосування щодо нього недозволених методів слідства, порушення органом досудового розслідування його права на захист, недотримання встановленого законом порядку огляду місця події, виявлення й вилучення ножа, визнаного речовим доказом у кримінальному провадженні.

На касаційні скарги засудженого прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, подав заперечення в яких наводить доводи щодо законності і обґрунтованості судових рішень, просить залишити їх без зміни, а касаційні скарги - без задоволення.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень за наступних обставин.

Постановою Оріхівського районного суду Запорізької області від 30 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 було встановлено адміністративний нагляд на 12 місяців. Із вказаною постановою засуджений був ознайомлений під підпис та після звільнення з місць позбавлення волі поставлений на профілактичний облік в Алуштинському міському відділі ГУ МВС України Автономної Республіки Крим як піднаглядний. Однак ОСОБА_1 з метою ухилення від адміністративного нагляду без поважних причин на реєстрацію до вказаного відділу не з'являвся та 11 січня 2013 року о 19 год самовільно, без повідомлення й дозволу органу внутрішніх справ залишив місце свого постійного проживання АДРЕСА_2, чим порушив правила адміністративного нагляду.

Крім цього, 11 лютого 2013 року приблизно о 22 год в будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 з метою заволодіння майном ОСОБА_3 вчинили на нього напад з погрозою застосування ножа, тобто насильства, небезпечного для життя і здоров'я, що потерпілий сприймав реально, і таким чином заволоділи його грошима в сумі 820 грн, завдавши матеріальної шкоди у вказаному розмірі.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий просив залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин порушення ОСОБА_1 правил адміністративного нагляду та кваліфікація його дій за ст. 395 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 410- 411 КПК України доводи щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який згідно зі ст. 409 КПК України має право на скасування вироку з зазначених підстав.

Доводи щодо недоведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні розбійного нападу, аналогічні викладеним у касаційних скаргах, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 без задоволення, відповідно до вимог ст. ст. 419- 420 КПК України зазначив у своєму вироку достатні підстави, через які визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції у вироку зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за наведених у вироку обставин підтверджено докладними й послідовними показаннями в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_3 про те, що, побачивши в нього значну суму коштів, ОСОБА_2, а потім ОСОБА_1 зайшли слідом за ним у кімнату та по черзі приставляючи до живота ніж, вимагали гроші, після чого ОСОБА_2 обшукав кишені його одягу й заволодів коштами в сумі 820 грн.

Відповідно до технічного запису судового процесу потерпілий попереджувався судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і стверджував, що до вчинення кримінального правопорушення у неприязних стосунках із ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не перебував і жодних підстав для їх обмови не мав. При цьому ОСОБА_3 уточнив, що в підготовчому судовому засіданні вказав про відсутність претензій до ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що мати засудженого відшкодувала йому завдану шкоду та він пробачив ОСОБА_1, однак участь останнього в розбійному нападі не заперечував. Будь-яких підстав ставити під сумнів достовірність показань потерпілого у кримінальному провадженні не встановлено.

Крім цього, свідчення ОСОБА_3 узгоджувалися з показаннями в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 про відвідування ОСОБА_1 і ОСОБА_2 його будинку, де перебував потерпілий, після чого свідок дізнався від ОСОБА_3 про вчинений злочин; даними протоколу огляду місця події з фототаблицею, протоколу пред'явлення для впізнання, показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, з яких убачалося, що в салоні автомобіля служби охорони, де ОСОБА_1 і ОСОБА_2 знаходилися безпосередньо після затримання, було виявлено і вилучено ніж, який потерпілий упізнав як знаряддя вчиненого щодо нього злочину (т. 1, а. с. 58-61, 66-67).

Вказані обставини підтверджені також показаннями в судовому засіданні засуджених, які не заперечували факту розмови в будинку ОСОБА_5 з ОСОБА_3 з приводу передачі ОСОБА_1 грошей, даними досліджених судом протоколу прийняття усної заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення, речовим доказом та іншими доказами, зміст яких докладено наведений у вироку, яким суд дав належну оцінку (т. 1, а. с. 55-57).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, огляд місця події було проведено слідчим відповідно до вимог ст. ст. 223, 237 КПК України за участю понятих і спеціаліста, яким роз'яснено їх передбачені законом права та обов'язки. Виявлений і вилучений у результаті огляду ніж було належним чином упаковано й опечатано. Порядок проведення та результати процесуальної дії відповідно до вимог ст. ст. 104- 106 КПК України зафіксовано у відповідному протоколі з фототаблицями, підписаному всіма учасниками, в тому числі понятими, які жодних зауважень не висловлювали (т. 1, а. с. 58-61).

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 і ОСОБА_9 підтвердили свою участь як понятих у вказаній процесуальній дії та відповідність її фактичного перебігу зазначеному у протоколі.

За таких обставин дані протоколу огляду місця події обґрунтовано покладені в основу судових рішень як допустимі докази.

На підставі зібраних у кримінальному провадженні доказів судами встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2, погрожуючи потерпілому застосуванням небезпечного для життя і здоров'я насильства, вимагаючи та шукаючи в нього гроші, діяли спільно й узгоджено між собою, при цьому кожен із них виконав частину обсягу дій, за допомогою яких було реалізовано спільний злочинний умисел на заволодіння майном ОСОБА_3

Враховуючи викладене, суди дійшли правильних висновків про те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вчинили розбійний напад за попередньою змовою групою осіб, і правильно кваліфікували їх дії за ч. 2 ст. 187 КК України.

Одночасно з письмовим повідомленням про підозру ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 276 КПК України було вручено під підпис пам'ятку про процесуальні права та обов'язки і таким чином повідомлено в тому числі про передбачене ст. 42 КПК України право на захист. Під час досудового розслідування засуджений реалізував таке процесуальне право, користуючись допомогою залученого ним захисника - адвоката ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 92-94).

Доводи ОСОБА_1 про застосування щодо нього недозволених методів слідства були перевірені судом та спростовані показаннями в судовому засіданні свідків - працівників міліції ОСОБА_6 та ОСОБА_11, які брали участь у процесуальних діях із засудженими, та письмовими повідомленнями прокуратури м. Алушти Автономної Республіки Крим про результати перевірки за заявами ОСОБА_1 аналогічного змісту (т. 2, а. с. 51, 52).

Окрім наведеного, відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України суд обґрунтував свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав у судовому засіданні. В основу судових рішень не покладено жодних свідчень ОСОБА_1, даних під час досудового розслідування.

Вирішення судом апеляційної інстанції питання про призначення ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому суд урахував ступінь тяжкості, конкретні обставини вчинених кримінальних правопорушень, особу засудженого, який раніше неодноразово судимий за умисні злочини, в тому числі тричі - за грабежі, за місцем відбування попереднього покарання характеризується негативно, перебуває на диспансерному наркологічному обліку у зв'язку із зловживанням наркотичними засобами (т. 1, а. с. 177, 179-181).

Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, у кримінальному провадженні не встановлено.

Покарання, призначене ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів та підстав для його пом'якшення не знаходить.

Доводи касаційних скарг і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 17 червня 2013 року та вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 22 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 445 КПК України.