Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І., суддів: Лагнюка М.М., Тельнікової І.Г., за участю прокурора Кравченко Є.С., розглянула у відкритому судовому засіданні 06 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 01 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 вересня 2013 року щодо нього.

Вказаним вироком районного суду

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, з покладенням на нього обов'язків передбачених п.п. 2-4 ч.1 ст. 76 КК України.

Вироком суду ОСОБА_5 визнаний винним та засуджений за те, що 12 вересня 2011 року, приблизно о 14 годині 00 хвилин, знаходячись біля 1- го під'їзду будинку № 10 по вул. Армавірській у Пролитарському районі м. Донецька, під час сварки, на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_6 один удар в область носу, один удар в область щелепи ліворуч, чим спричинив останньому, згідно висновку експерта, у своїй сукупності, тілесні ушкодження середньої тяжкості, які не є небезпечними для життя, та які спричинили розлад здоров'я більше ніж на 21 день.

Ухвалою апеляційного суду цей вирок місцевого суду залишено без зміни, а апеляції засудженого та його захисника - без задоволення.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту та однобічність судового слідства просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначає, що в його діях відсутній склад злочину передбачений ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки він не мав умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, а діяв у стані необхідної оборони.

Також, вказує, що при наявності протиріч доказів суд безпідставно відмовив у проведенні додаткової судово - медичної експертизи.

Зазначає, що апеляційний суд належним чином не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни, не надав належної оцінки доводам апеляції, не спростував їх, постановивши ухвалу з істотним порушенням положень кримінально - процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не погодився з касаційною скаргою засудженого та просив судові рішення залишити без зміни; перевіривши матеріали справи і обговоривши наведені у касаційні скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для скасування або зміни вироку місцевого суду судом касаційної інстанції є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки місцевих судів щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідность висновків суду фактичним обставинам справи.

Натомість, зазначені обставини, на які, зокрема, у касаційній скарзі посилається засуджений були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Залишаючи без задоволення апеляції ОСОБА_5 та його захисника про відсутність в діях засудженого складу інкримінованого злочину, апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу за цим обвинуваченням та дати правильну юридичну оцінку діям засудженого за ч.1 ст. 122 КК України.

За встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 122 КК України.

При цьому, виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність умислу у засудженого на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, врахувавши висновки судово - медичних експертиз, та пояснення самих експертів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у суді, які вказали, що удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_6 було нанесено із значною силою від яких утворився перелом нижньої щелепи у останнього.

Таким чином, висновок суду про наявність у ОСОБА_5 умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень є мотивованим.

Доводи засудженого про те, що він перебував у стані необхідної оборони, не відповідають матеріалам справи та спростовуються наведеними у вироку доказами.

Як визначено у ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Зі встановлених у вироку обставин випливає, що з боку потерпілого ОСОБА_6 по відношенню до засудженого була відсутня протиправна поведінка, що виключало необхідність її припинять, оскільки потерпілий підійшовши до засудженого попросив останнього лише не знущатися над дитиною, на що у відповідь отримав удари в обличчя. Однак сам потерпілий ніяких дій, які б свідчили про суспільно - небезпечне посягання з його боку не вчиняв, опору не чинив, та ударів у відповідь не наносив.

Доводи касаційної скарги засудженого про те, що під час вчинення злочину він перебував у стані необхідної оборони, аналогічні доводам апеляційної скарги його захисника ОСОБА_9, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК України, дав їм належну оцінку з урахуванням матеріалів справи та обґрунтовано визнав їх безпідставними. З вказаними висновками погоджується і касаційна інстанція.

З протоколу судового засідання видно, що судом досліджено всі обставини, які могли мати значення для справи, проаналізовані у судових рішеннях, тому доводи в касаційній скарзі щодо неповноти, однобічності судового слідства, та протиріч доказів які містяться у матеріалах справи, є необґрунтованими.

Посилання касатора щодо безпідставної відмови судом в проведенні додаткової судово- медичної експертизи також не заслуговують на увагу. Дане клопотання було розглянуто місцевим судом у відповідності до вимог закону та прийнято обґрунтоване рішення, оскільки по справі за клопотанням сторони захисту вже неодноразово проводилися експертизи (а.с. 202-203).

Докази, на яких побудовані висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину є належними, допустимими, достатніми і достовірними.

Таким чином, суд повно і всебічно дослідив зібрані у справі докази, дав їм належну оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та постановив вирок який відповідає вимогам закону.

Покарання призначене ОСОБА_5 відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 50, 65 КК України є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

Перевіривши матеріали кримінальної справи в цілому, колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень. А тому не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

На підставі викладеного, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України від 13.04.2012 (1001-05) року, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 01 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 03 вересня 2013 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.