5-5532км13 Про умисне вбивство, розбій з корисливих мотивів та відмивання грошових коштів одержаних злочинним шляхом - 06.02.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 6 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 червня 2013 року.

Вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2013 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, засуджено:

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного майна;

- за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років з конфіскацією всього належного майна;

- за ч. 1 ст. 209 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права займати певні посади чи займатись певною діяльністю з конфіскацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом і з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1: на користь ОСОБА_4 62 500 грн. у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн. моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 у рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст. 81 КПК України 1960 року.

ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він, будучи колишнім робітником ОСОБА_6, достовірно знаючи про особливості та режим його роботи, формі оплати за товар і наявність грошових коштів в приміщенні офісу № 5 ЗАТ "Риф", розташованого за адресою вул. Анголенко, 22 в м. Запоріжжі, вирішив заволодіти його грошовими коштами шляхом здійснення розбійного нападу з проникненням в сховище.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 ввечері 24 листопада 2011 року приїхав на автомобілі "ЗАЗ" р/н НОМЕР_1 на вул. Анголенко в м. Запоріжжі, де біля арки, яка вела до складу № 5 ЗАТ "Риф" зупинив автомобіль та став чекати коли працівники залишать приміщення складу. Після чого, близько 20 години ОСОБА_1 взяв заздалегідь приготовану рушницю "Ремінгтон" 12-го калібру, підійшов до входу приміщення складу та зненацька напав на ОСОБА_6, направивши в його сторону рушницю і став погрожувати нею, що потерпілий розцінив як реальну загрозу своєму життю та здоров'ю.

Далі ОСОБА_1 незаконно проник на склад, де, погрожуючи рушницею потерпілому, почав вимагати грошові кошти.

Отримавши відмову, ОСОБА_1 вистрілив з мисливської зброї в область черевної порожнини ОСОБА_6, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження.

Подолавши таким чином волю до опору потерпілого ОСОБА_1 обшукав приміщення складу та заволодів грошовими коштами в сумі 125 000 грн., які належали ОСОБА_6 та його компаньйону ОСОБА_7, що в 250 разів і більше перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян і є великим розміром.

Після чого ОСОБА_1 наніс ОСОБА_6 в область шиї не менше 5 ударів розкладним ножем, від яких настала його смерть.

Після скоєних злочинів ОСОБА_1 з метою легалізації доходів отриманих злочинним шляхом 24 листопада 2011 року в вечірній час приїхав до своєї бабусі ОСОБА_8, яка мешкала за адресою АДРЕСА_1 та передав їй 26 000 грн., якими незаконно заволодів в ході розбійного нападу на ОСОБА_6, для погашення наявної в нього кредитної заборгованість перед ВАТ "Банк Кіпра".

25 листопада 2011 року ОСОБА_8, знаходячись у філіалі ВАТ "Банк Кіпра", розташованого за адресою: пр. Леніна, 8 в м. Запоріжжі, внесла на розрахунковий рахунок банку для погашення заборгованості згідно до кредитного договору № 09.08 від 22 січня 2008 року грошові кошти в сумі 3 197,89 доларів США, що еквівалентні 25 500,18 грн.

Крім того, 25 листопада 2011 року вдень, знаходячись на автомобільному ринку, розташованому на Оріховському шосе, ОСОБА_1 придбав автомобіль ЗАЗ 1102 за 24 800 грн.

Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 10 червня 2013 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінено.

Постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за п. 6 ч.2 ст. 115 КК України до покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна з конфіскацією грошових коштів, отриманих злочинним шляхом.

У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. Вказує на неправильне застосування кримінального закону, неповноту досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону. Зазначає про порушення вимог статей 22, 64, 323, 324, 334 КПК України 1960 року і вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 377 КПК України 1960 року.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить судові рішення скасувати, а справу закрити на підставі п. 2 ст. 6, ст. 213 КПК України 1960 року. Вказує на неправильне застосування кримінального закону, неповноту досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону. Зазначає, що зібрані по справі докази не дають підстав вважати про доведеність вини ОСОБА_1

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 просить судові рішення скасувати, а справу направити на нове розслідування. Вказує на неправильне застосування кримінального закону, неповноту досудового і судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону. Зазначає про порушення вимог статей 22, 64, 323, 324, 334 КПК України 1960 року і вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційній скарги в частині відсутності в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 209 КК України та заперечував проти задоволення решти вимог касаційних скарг, пояснення засудженого ОСОБА_1 та захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які підтримали касаційні скарги, обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 367 КПК України 1960 року перевірка судових рішень з огляду на допущені однобічність або неповноту дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи віднесена до компетенції суду апеляційної інстанції. Тому викладені в касаційних скаргах доводи про допущену судом однобічність та неповноту судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи касаційним судом не перевіряються. При розгляді доводів касаційних скарг колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції.

Оцінюючи правильність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень з огляду на правильність застосування кримінального закону та дотримання вимог кримінально-процесуального закону колегія суддів вважає, що висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 КК, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України та правильність кваліфікації його дій підтверджується зібраними по справі, дослідженими під час судового засідання і наведеними у вироку доказами у їх сукупності.

Зокрема, у відповідності до вимог КПК в редакції 1960 (1001-05) року судом були перевірені та оцінені показання ОСОБА_1, дані під час проведення досудового слідства, згідно з якими він визнавав свою вину у вчиненні інкримінованих злочинів і давав детальні пояснення щодо мотивів та обставин їх вчинення. Ці показання були ОСОБА_1 підтверджені та деталізовані під час проведення відтворення обстановки та обставин події. Доводи касаційних скарг про застосування недозволених методів слідства, в результаті чого ОСОБА_1 давав показання, якими визнавав свою вину, були предметом перевірки в передбаченому законом порядку та не знайшли свого підтвердження.

Крім того, приймаючи рішення про доведеність вини ОСОБА_1, суд також належним чином перевірив та дав оцінку показанням потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_8, відомостями, які зафіксовані в протоколах огляду місця пригоди, висновках судово - медичних та судово-криміналістичних експертиз, протоколах впізнання особи та предметів, речовим доказам. По справі відсутні підстави вважати, що вказані докази були зібрані з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, а тому є недопустимими.

Доводи ОСОБА_1 та його захисників про те, що він інкримінованого йому злочину не вчиняв, також були предметом детальної перевірки суду першої та апеляційної інстанції і, виходячи із аналізу доказів, які підтверджують його вину, обґрунтовано визнані такими, що не відповідають дійсності.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам статей 323, 324 КПК України 1960 року.

Можливість реалізувати право на захист ОСОБА_1 під час проведення досудового слідства було забезпечено належним чином. Зокрема, як убачається з матеріалів справи (т. 4 а. с. 24) з часу затримання ОСОБА_1 його захист здійснював адвокат ОСОБА_15 При цьому вказаний захисник був допущений до участі в справі на підставі угоди, укладеної між ним та матір'ю підозрюваного - ОСОБА_2 В подальшому за клопотанням ОСОБА_1 йому було надано іншого захисника. Тому посилання засудженого на те, що захисник ОСОБА_15 був наданий органами досудового слідства та неналежним чином виконував свої обов'язки, що потягло за собою порушення його права на захист, є безпідставними.

Разом з тим, як убачається з вироку, суд визнав доведеним, що засуджений, крім іншого, вчинив легалізацію одержаних злочинним шляхом грошей і його дії кваліфіковані за ч. 1 ст. 209 КК України.

При цьому поза увагою суду залишилося те, що об'єктом злочину, передбаченого ст. 209 КК України, є суспільні відносини у сфері зайняття господарською діяльністю, а обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони цього злочину є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 КК України.

Ті обставини, що ОСОБА_1 частину із здобутих в результаті розбійного нападу грошових коштів витратив на виплату наявної в нього заборгованості по кредитному договору, свідчить не про легалізацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а про те, що ОСОБА_1 розпорядився викраденими коштами на власний розсуд. Тому в діях засудженого відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 209 КК України, у зв'язку з чим судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а справа - закриттю.

За наведених обставин, судом був неправильно застосований кримінальний закон, що відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року є підставою для зміни або скасування вироку.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та призначив йому покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, є справедливим і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи те, що остаточне покарання ОСОБА_1 було призначено на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання біль суворим і є таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України, зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_1 не дає підстав для пом'якшення покарання.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п.п.11,15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів,-

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 10 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 змінити.

В частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 209 КК України скасувати, а провадження по справі в цій частині закрити за п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року за відсутністю в його діях складу злочину.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, за п. 6 ч.2 ст. 115 КК України на 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна і на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим до покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.