5-533км14 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне у стані алкогольного сп'яніння з проникненням на територію домоволодіння - 04.02.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 04 лютого 2014 року в м. Києві кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 жовтня 2012 року.

Вироком Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, в силу ст. 89 КК України такий, що не має судимості, -

засуджений за:

ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 та ОСОБА_3, вирок відносно яких в касаційному порядку не оскаржується.

Вироком вирішено питання про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 30 жовтня 2012 року зазначений вирок суду відносно ОСОБА_1 залишений без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 25 вересня 2010 року близько 20 год. він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, проникли у двір буд. АДРЕСА_1, а потім зламавши вхідні двері у будинок та літню кухню, таємно викрали належне ОСОБА_4 майно на загальну суму 600 грн., чим спричинили потерпілому матеріальної шкоди на зазначену суму.

Крім того, в кінці червня 2011 року ОСОБА_1 у вечірній час, перебуваючи за місцем свого проживання в АДРЕСА_2, таємно, повторно, викрав у ОСОБА_5 належне останньому майно на загальну суму 845 грн., чим спричинив йому матеріальної шкоди на суму 845 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить призначити йому покарання, що не пов'язане з позбавленням волі. При цьому посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених ним злочинів та його особі. Зазначає, що при призначенні покарання належним чином не враховано наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, відсутність претензій з боку потерпілих, що він пройшов курс лікування від алкогольної залежності, що у нього на утриманні перебуває мати похилого віку і що він до постановлення вироку був працевлаштованим.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який просив виключити з оскаржуваних судових рішень відносно ОСОБА_1 посилання на обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів, і в решті судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, судові рішення в порядку ст. 395 КПК України 1960 року підлягають зміні з таких підстав.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185 та ч. 3 ст. 185 КК України та доведеність його вини у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) КК України (2341-14) , що передбачає відповідальність за вчинений злочин, при цьому враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається з вироку суду, при призначенні засудженому ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції згідно з вимогами ст. 65 КК України, в достатній мірі врахував: конкретні обставини справи, зокрема і ті, на які посилається в касаційній скарзі засуджений; ступінь тяжкості вчинених ним злочинів; обставини, що пом'якшують покарання, та обставини, що обтяжують покарання; дані про особу засудженого та призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Виходячи з наведеного, підстав вважати, що призначене ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості вчинених ним злочинів та особі засудженого немає.

Перевіряючи матеріали справи за апеляцією засудженого ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо розміру і виду призначеного засудженому покарання.

Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Доводи касаційної скарги засудженого про необхідність зміни судових рішень з підстав призначення йому суворого покарання є безпідставними.

Разом з тим, за змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року, суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відповідно до вимог кримінального закону, а саме ст. 34 КК України, рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Як зазначено у вироку суду, вирішуючи питання щодо призначення засудженому ОСОБА_1 покарання, суд послався обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочинів.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що судимість за вироком від 11 жовтня 2002 року за аналогічний злочин у засудженого ОСОБА_1 погашена, а тому він відповідно до ст. 89 КК України є таким, що не має судимості.

У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне виключити з вироку суду відносно ОСОБА_1, обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочину.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

На підставі ст. 395 КПК України 1960 року вирок Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 30 жовтня 2012 року відносно ОСОБА_1 - змінити, виключити з них обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочину.