Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Міщенка С.М., суддів: за участю прокурора засудженого Єлфімова О.В., Сахна Р.І., Кравченко Є.С., ОСОБА_5, розглянула в судовому засіданні у м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 на вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2013 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено за:

- ч. 2 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

- за ч. 3 ст. 189 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього особисто належного майна в дохід держави;

- ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 6 місяців з конфіскацією всього особисто належного майна в дохід держави.

Також вироком суду вирішені питання щодо цивільних позовів, судових витрат та речових доказів по справі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК України, ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 194 КК України та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 189 КК України судові рішення щодо яких в касаційному порядку не оскаржуються.

Апеляційний суд вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 в частині визнання його винним за ч. 3 ст. 189 КК України по епізоду вимагання відносно ОСОБА_10 скасував, а справу повернув прокурору на додаткове розслідування. Цей же вирок у частині кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 190 КК України змінено, його дії перекваліфіковано на ч.1 ст. 190 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 70 КК України у виді 4 років позбавлення волі. В решті судові рішення щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

За вироком суду у травні 2009 року ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, діючи за попередньою змовою групою осіб, із корисливих мотивів, домовились шляхом вимагання заволодіти грошовими коштами ОСОБА_11, а також примусити останню в майбутньому надавати допомогу у вирішенні питань пов'язаних з її професійною діяльністю.

Реалізуючи задумане, ОСОБА_5, знаходячись за місцем проживання своєї знайомої ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_1, вступив з останньою в статеві відносини, а в подальшому всі розмови з нею з цього приводу фіксував на записуючий пристрій.

Після того, як ОСОБА_11 стало відомо про існування такого запису, ОСОБА_9, діючи згідно попередніх домовленостей з ОСОБА_5 та іншими членами групи, 24 березня 2010 року зателефонував ОСОБА_11 і повідомив про наявність у нього запису її інтимних зустрічей з ОСОБА_5

25 березня 2010 року о 10 годині 00 хвилин ОСОБА_9, достовірно знаючи, що ОСОБА_11 працює юрисконсультом у Кримському Республіканському підприємстві "Керченське технічне бюро інвентаризації", діючи в інтересах ОСОБА_5 та інших осіб, зустрівся з нею та за повернення диску з компрометуючою інформацією вимагав передати їм 3 000 доларів США, а такою у майбутньому надавати допомогу у вирішенні питань пов'язаних з її професійною діяльністю.

Аналогічні вимоги ОСОБА_11 продовжував висловлювати ОСОБА_7, який також неодноразово телефонував їй в період з 26 березня по 6 квітня 2010 року.

На той час, ОСОБА_11, будучи твердо переконаною, що у вказаних вище осіб дійсно є компрометуючі її відомості, які вона бажала зберегти у таємниці та, побоюючись розголошення такої інформації, змушена була погодитись з висунутими вимогами разом з тим звернулась за допомогою до працівників міліції.

6 квітня 2010 року об 11 годині 00 хвилин, домовившись заздалегідь про зустріч, ОСОБА_11 прибула у встановлене місце, проте вимагачі не з'явилися, а у телефонній розмові відмовились від грошових коштів, запідозривши, що їх можуть контролювати працівники міліції.

Того ж дня ОСОБА_5, здійснюючи спільний умисел, о 19 годині 45 хвилин, з метою отримання коштів спочатку зустрівся з ОСОБА_11 біля кафе "Пінгвін", розташованого по вул. Леніна у м. Керчі, але побоюючись, що його дії документують працівники міліції, відмовився від грошових коштів та зімітував знищення диску з компрометуючою ОСОБА_11 інформацією.

Крім того, наприкінці травня 2009 року ОСОБА_5, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, використовуючи довірливі відносини з ОСОБА_12 під приводом придбання останньому автомобіля, не маючи наміру виконувати узяті на себе зобов'язання, шляхом обману заволодів грошовими коштами ОСОБА_12 у сумі 3 500 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становило 26 950 грн, чим заподіяв шкоду на зазначену суму.

У касаційній скарзі з доповненням засуджений ОСОБА_5 просить вказані судові рішення скасувати. За ч. 1 ст. 190 КК України провадженні у справі закрити у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а за ч. ч. 2, 3 ст. 189 КК України - провадження у справі закрити за відсутністю події злочину. Стверджує про неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема порушення його права на захист. Зазначає, що доводи які містились у доповненні до апеляції не були проаналізовані судом та залишились без відповіді.

Захисник ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить судові рішення відносно ОСОБА_5 скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в діянні складу злочину. Посилається на неповноту та однобічність судового слідства і невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 334 КПК 1960 року, оскільки його мотивувальна частина не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним. Крім того, обвинувачення, на думку захисника, побудоване на суперечливих і недостовірних доказах, що є неприпустимим.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що вони не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 383 КПК 1960 року у касаційному порядку можуть бути перевірені вироки місцевих судів та ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, крім випадків, коли апеляційна інстанція зазначені рішення скасувала.

З огляду на викладене доводи засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6, наведені у касаційних скаргах, про незаконність ухвали апеляційної інстанції в частині скасування вироку місцевого суду про визнання ОСОБА_5 винним за ч. 3 ст. 189 КК України по епізоду вимагання відносно ОСОБА_10 та направлення справи в цій частині на додаткове розслідування, колегія суддів вважає такими, що не можуть бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, які були предметом перевірки й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року перегляду в касаційному порядку не підлягають, а тому колегія суддів при перегляді справи за касаційними скаргами ОСОБА_5 та його захисника на вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, постановлену щодо цього вироку, виходить із фактичних обставин, установлених рішеннями місцевого та апеляційного судів.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вимаганні передачі чужого майна, вчиненні дій майнового характеру під загрозою розголошення відомостей, які потерпіла бажала зберегти в таємниці, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а також у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

При цьому суд обґрунтовано поклав в основу вироку за епізодом заволодіння майном ОСОБА_12: показання потерпілого ОСОБА_12, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 з приводу обставин передачі грошових коштів засудженому на придбання автомобіля; протоколи очних ставок між ОСОБА_14 і ОСОБА_5, ОСОБА_12 і ОСОБА_5, ОСОБА_14 і ОСОБА_16, а також протокол вилучення та огляду мобільного телефону ОСОБА_12, що містить його СМС - переписку з ОСОБА_5; протокол огляду та вилучення компакт-диска з протоколом огляду та прослуховування відеозапису їх розмови, з якої убачається, що останній взяв гроші у потерпілого, які збирався повернути або купити і передати ОСОБА_12 автомобіль. При цьому, на думку колегії суддів суд обґрунтовано відкинув показання свідка ОСОБА_16 - дружини ОСОБА_5 щодо невинуватості останнього, розцінивши їх, як намагання допомогти засудженому в силу їх сімейних відносин. За епізодом вимагання у ОСОБА_11: показання самої ОСОБА_11, свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, які повністю узгоджуються як між собою, так і з даними протоколів очних ставок між потерпілою та засудженими ОСОБА_5, ОСОБА_7 і ОСОБА_9; протоколами огляду та розшифровок аудіозаписів розмов ОСОБА_11 з ОСОБА_5, переговорів ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_19, а також даними висновків судово-комп'ютерної експертизи та іншими доказами у справі. Наведеним доказам суд дав об'єктивну оцінку з точки зору достовірності, допустимості та достатності.

Таким чином, суд першої інстанції всебічно та повно перевіривши наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні злочинів за які його засуджено.

Вирок місцевого суду відповідає вимогам ст. 334 КПК 1960 року. Його мотивувальна частина містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним.

Доводи засудженого щодо істотного порушення кримінально-процесуального закону, а також порушення його права на захист є безпідставними і не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи.

Як убачається з протоколу затримання особи у якості обвинуваченого від 21 вересня 2010 року, ОСОБА_5 роз'яснювалось право на захист і ним власноруч зазначена відмова від послуг захисника. Обгрунтовуючи свою позицію він вказував, що свої інтереси може захищати самостійно (т. 12 а.с. 114, 120).

Оскільки ОСОБА_5 добровільно відмовився від захисника, участь якого відповідно до ст. 45 КПК 1960 року по даній справі не була обов'язковою, то доводи касаційної скарги про порушення його права на захист є безпідставними. Про добровільність цієї відмови свідчить і той факт, що після зміни ОСОБА_5 свого рішення з цього приводу, до участі у справі в якості захисника був допущений адвокат ОСОБА_6, про що свідчить відповідна постанова старшого слідчого СУ ГУМВС України від 24 вересня 2010 року (т. 12 а.с. 134). В подальшому цей захисник надавав юридичну допомогу ОСОБА_5, як на досудовому слідстві, так і в судах першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, колегія судді приходить до висновку, що право на захист засудженого ОСОБА_5 порушено не було.

Вивченням матеріалів справи не виявлено і неправильного застосування кримінального закону, зокрема положень ст. 49 КК України.

Згідно ст. 49 КК України перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Таким чином, оскільки строк давності за злочин вчинений ОСОБА_5 у 2009 році переривався у зв'язку зі скоєнням нового злочину відносно ОСОБА_11, а також перебіг давності зупинявся через ухилення його від слідства, то на момент розгляду справи апеляційним судом підстави для застосування ст. 49 КК України щодо ОСОБА_5 були відсутні.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Всі наведені засудженим ОСОБА_5 в апеляції доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином перевірялись і отримали належну юридичну оцінку.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, є справедливим та достатнім для виправлення засудженого та попередження скоєння ним нових злочинів, а тому клопотання про передачу його на поруки трудовому колективу ТОВ "ОСТ-ВЕСТ-БУД" задоволенню не підлягає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень кримінально-процесуального закону не допущено, то касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 16 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 1 серпня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_6 - без задоволення.