Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії суддів:

Крижановського В.Я., Наставного В.В., Дембовського С.Г.,

розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року,

Засуджений просить про зміну вказаних судових рішень, пом'якшення покарання із звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2013 року ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України, призначено покарання за цим законом у виді обмеження волі на строк один рік.

За вироком суду ОСОБА_4 визнано винним і засуджено за скоєний ним злочин за таких обставин.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2005 року ОСОБА_4 зобов'язаний до сплати аліментів на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі ј частини від усіх видів заробітку щомісячно до її повноліття, починаючи з 18 серпня 2005 року, на користь її матері ОСОБА_6

ОСОБА_4, будучи обізнаним про вказане рішення суду, злісно ухилявся від сплати аліментів на утримання дитини, починаючи з 18 серпня 2005 року виплат аліментів не здійснював, тривалий час ніде не працював і заходів до працевлаштування не приймав, а після працевлаштування до ТОВ "Поліфарб Україна" з 07 лютого 2011 року не повідомив державного виконавця про місце роботи, на попередження державного виконавця не реагував, іншої матеріальної допомоги на утримання дитини не надавав, внаслідок чого в нього станом на 01 червня 2013 року утворилась заборгованість зі сплати аліментів за період часу 8 років 7 місяців 4 дні, що становить 44 650,84 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_4 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Засуджений ОСОБА_4 своє прохання про зміну судових рішень і пом'якшення покарань мотивував тим, що суд недостатньо врахував всі пом'якшуючі покарання обставини, те, що він щиро розкаявся, активно сприяв встановленню істини по справі, вперше притягується до кримінальної відповідальності, прямого умислу на ухилення від сплати аліментів не мав, недостатньо врахований його матеріальне становище, що він наразі працює, але проживає у цивільному шлюбі, та має на утриманні цивільну дружину та її малолітнього сина.

Перевіривши касаційну скаргу, додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та витребуванні матеріалів кримінального провадження, що є підставою, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, для відмови у відкритті провадження.

Винність у скоєнні злочину та кваліфікація дій ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 164 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

Доводи засудженого у касаційній скарзі щодо невідповідності призначеного йому покарання внаслідок суворості є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 52, 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_4, попередження вчинення ним нових злочинів і є домірним скоєному. Судом при призначенні покарання враховано тяжкість скоєного злочину, дані про особу ОСОБА_4

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України, доводи засудженого, які були викладені ним в апеляційній скарзі, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі щодо суворості призначеного покарання, всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

При цьому апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість посилань суду першої інстанції щодо відсутності дій з боку ОСОБА_4, які б свідчили про його розкаяння - від сплати аліментів ухилявся тривалий час, ніякої іншої допомоги за час з 2005 по 2011 роки не надавав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у значному розмірі, яку почав погашати після його притягнення до кримінальної відповідальності, що з огляду на наведене свідчить про відсутність підстав до звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 жовтня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року.

ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.