Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлянської В.І.,

суддів Тельнікової І.Г., Франтовської Т.І.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 30 січня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2013 року.

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 квітня 2013 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, раніше не судимий,

засуджений за ч. 1 ст. 125 КК України до штрафу в сумі 510 грн. На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2013 року цей вирок суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 22 лютого 2011 року, приблизно о 18 годині, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_2 удари в область голови, бив головою об стіну та інші частини тіла, чим спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування постановлених судових рішень та закриття кримінальної справи, оскільки не здобуто жодних доказів того, що він завдавав потерпілій тілесні ушкодження. Вказує, що потерпіла звинувачує його в нанесенні ударів в область голови, однак за висновком експертизи відсутні дані про такі тілесні ушкодження. Вважає, що суд проігнорував показання свідка, який зазначив, що потерпіла наносила йому удари. Повідомляє, що суд поверхнево розглянув справу, дав неналежну, на його думку, оцінку доказам, а в основу вироку поклав лише припущення. Наголошує, що суд апеляційної інстанції уваги на вказані порушення вимог закону не звернув, а тому підлягає скасуванню і ухвала апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом ст. 323 КПК України, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на доказах повно зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, які як підтверджують висновок суду, так і спростовують його.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.

Мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, суд першої інстанції послався на докази, що містяться в матеріалах справи, зібрані у встановленому законом порядку, досліджені в судовому засіданні, належно оцінені і є обґрунтованими.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним злочину за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував доказами, які зібрані з додержанням вимог кримінально-процесуального закону, дослідивши і проаналізувавши: показання самого засудженого, який вину не визнавав та пояснив, що жодних тілесних ушкоджень потерпілій не наносив, а навпаки потерпіла його побила; потерпілої, яка зазначила, що підсудний наніс їй тілесні ушкодження; акт судово-медичного дослідження та висновок експерта, щодо наявності та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої.

Також судом взято до уваги та досліджено в судовому засіданні матеріали перевірки № 329 та відповіді Калуського РВУ МВС, з яких вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово зверталися до правоохоронних органів із заявами щодо поведінки одне одного.

Суд дав належну оцінку зібраним у справі та дослідженим у судовому засіданні доказам у їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Доводи засудженого, які аналогічні доводам його апеляції, належно перевірені апеляційною інстанцією. Апеляційний суд визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про правильність засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 125 КК України, на усі доводи апеляції надав обґрунтовану відповідь, законність ухвали суду сумнівів у колегії суддів не викликає.

Разом з тим, суд першої інстанції у резолютивній частині вироку зазначив закон, за яким ОСОБА_1 визнано винним та призначив йому покарання за даним законом, однак у порушення вимог ч. 5 ст. 74 КК України, звільнив його від кримінальної відповідальності, а не від покарання.

Проте, із зазначених підстав вирок суду ОСОБА_1 не оскаржує, а суд касаційної інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 395 КПК України, вправі вийти за межі касаційних вимог лише в тих випадках, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Скасування вироку з підстав неправильного застосування вимог ст. 74 КК України, тобто через звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, а не від покарання, погіршило б становище засудженого, а тому змінити чи скасувати судові рішення касаційний суд позбавлений можливості.

Враховуючи викладене, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України від 28 грудня 1960 року, п. п. 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів,

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 9 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 15 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.