5-1538зп13 Про умисне вбивство, скоєне за попередньою змовою групою осіб - 30.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 30 січня 2014 року заяву засудженого ОСОБА_25 про перегляд Верховним Судом України в порядку глави 32-1 КПК України 1960 (1001-05) року ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року,

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2009 року засуджено:

ОСОБА_25, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина Російської Федерації, такого, що не має судимості,

за пунктами 5, 6, 11, 12 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК України до позбавлення волі на 4 роки; за ч. 1 ст. 309 КК України до позбавлення волі на 2 роки; за ч. 2 ст. 358 КК України до позбавлення волі на 3 роки; за ч. 3 ст. 358 КК України до обмеження волі на 2 роки; за ч. 5 ст. 27 і ч. 3 ст. 364 КК України до позбавлення волі на 5 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 5 ст. 27 і ч. 1 ст. 366 КК України до обмеження волі на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі ОСОБА_25 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю;

ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина Російської Федерації, такого, що не має судимості,

за пунктами 5, 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю; за ч. 1 ст. 263 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання довічним позбавленням волі ОСОБА_23 визначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_25 та ОСОБА_23 змінено. Виключено з вироку обвинувачення про вчинення ОСОБА_25 і ОСОБА_23 умисного вбивства потерпілого ОСОБА_24 способом, небезпечним для життя багатьох осіб, та рішення про кваліфікацію їх дій за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалено вважати ОСОБА_25 засудженим за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 та ч. 3 ст. 364 КК України і пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, ОСОБА_25 ухвалено вважати засудженим до остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_25 від покарання за ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 358 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Ухвалено вважати ОСОБА_23 засудженим за пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_23 від покарання за ч. 1 ст. 263 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Виключено з вироку рішення про призначення ОСОБА_23 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України.

Виключено з мотивувальної частини вироку посилання як на докази на показання ОСОБА_23 як підозрюваного від 29 серпня 2008 року і від 30 серпня 2008 року.

У решті вирок щодо ОСОБА_25 і ОСОБА_23 залишено без зміни.

У своїй заяві засуджений ОСОБА_25 порушує питання про допуск кримінальної справи щодо нього до провадження Верховного Суду України для перегляду зазначеної ухвали від 01 жовтня 2013 року. Зазначає, що його дії слід кваліфікувати через ст. 27 КК України, яка передбачає види співучасті, оскільки він безпосередньо не вбивав потерпілого. Крім того вважає, що його показання від 23 серпня 2008 року також слід виключити, як доказ його винуватості, оскільки на той час він не мав статусу підозрюваного.

Як на підставу своїх вимог посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь. Для порівняння надає копію ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 08 жовтня 2009 року щодо осіб, яких також було засуджено за замах на умисне вбивство при обтяжуючих обставинах ( ст. 93 КК України 1960 року), однак стосовно цих осіб вирок змінено, їх дії перекваліфіковано з посиланням на ст. 19 КК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені у заяві, дослідивши надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 400-11 КПК України 1960 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України 1960 року підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питання призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Встановлений ст. 400-12 КПК України 1960 року перелік підстав для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень у кримінальних справах є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Подібними суспільно небезпечними діяннями слід розуміти два і більше різні, але схожі між собою суспільно небезпечні діяння, тобто такі, які мають спільні риси, ознаки (схожі за суб'єктивним складом, за об'єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо).

Суспільно небезпечні діяння, які певним чином схожі між собою за зовнішнім проявом, але відмінні одне від одного сутнісними, якісними ознаками, не можуть визнаватися подібними в розумінні пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року й такими, щодо яких неоднаково застосована одна і та сама норма кримінального закону.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону - це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту ( суті) норми кримінального закону.

Як убачається з копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року ОСОБА_25 вчинив з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, умисне вбивство потерпілого ОСОБА_24 Його дії кваліфіковано за нормою Кримінального Кодексу України (2341-14) 2001 року.

Вказуючи на необхідність перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року, засуджений зазначає, що суд касаційної інстанції дійшов висновку, що в його діях містяться кваліфікуючі ознаки злочину, передбачені пунктами 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, але не взяв до уваги вимоги ст. 27 КК України, а саме не застосував щодо нього відповідну частину наведеної статті. Зазначає, що у тексті вироку не міститься вказівки про вчинення особисто ним вбивства або безпосередньо присутності його при скоєнні злочину.

Між тим, з долученого до заяви рішення колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 08 жовтня 2009 року, на яке посилається засуджений, вбачається, що у червні 1995 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_10 та ОСОБА_13, які перебували у складі озброєної банди, вчинили умисне вбивство ОСОБА_17. Між тим, 6 липня 1995 року ОСОБА_25, ОСОБА_4, ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_8 вчинили замах на вбивство потерпілого ОСОБА_19. Крім того, з 20 по 21 грудня 1995 року ОСОБА_25, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_10 вчинили умисне вбивство ОСОБА_20.

Верховний Суд України в ухвалі від 08 жовтня 2009 року перекваліфікував дії ОСОБА_25 за епізодом замаху на вбивство ОСОБА_19 з ч. 2 ст. 17, п.п. "е", "ж" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 2 ст. 17, ч. 6 ст. 19, п. п. "е", "ж" ст. 93 КК України 1960 року, а за епізодом убивства ОСОБА_20 з п. "е" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 5 ст. 19, п. "е" ст. 93 КК України 1960 року. Перекваліфікував дії ОСОБА_5 за епізодом замаху на вбивство ОСОБА_19 з ч. 2 ст. 17, п.п. "е", "ж" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 2 ст. 17, ч. 5 ст. 19, п.п. "е", "ж" ст. 93 КК України 1960 року. Перекваліфікував дії ОСОБА_6 за епізодом замаху на вбивство ОСОБА_19 з ч. 2 ст. 17, п. п. "е", "ж", "з" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 2 ст. 17, ч. 5 ст. 19, п. п. "е", "ж", "з" ст. 93 КК України 1960 року, за епізодом убивства ОСОБА_20 з п. п. "е", "з" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 5 ст. 19, п. п. "е", "з" ст. 93 КК України 1960 року та за епізодом убивства ОСОБА_17 зі ст. 94 КК України 1960 року на ч. 6 ст. 19, ст. 94 КК України 1960 року. Перекваліфікував дії ОСОБА_4 за епізодом замаху на вбивство ОСОБА_19 з ч. 2 ст. 17, п. п. "е", "ж" ст. 93 КК України 1960 року на ч. 2 ст. 17, ч. 6 ст. 19, п. п. "е", "ж", ст. 93 КК України 1960 року.

Відповідно до вказаної ухвали від 08 жовтня 2009 року, на яку посилається засуджений як на підставу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, дії осіб за вчинення умисного вбивства були кваліфіковані за статтею 93 КК України 1960 року, яка на час вчинення злочину не містила такої кваліфікуючої ознаки, як "за попередньою змовою групою осіб", тому судом було застосовано кримінальний закон за вказаний злочин з посиланням на відповідні частини статей 17 та 19 КК України 1960 року.

Однак, на час вчинення ОСОБА_25 злочину діяла інша редакція цієї статті, яка передбачала наведену кваліфікуючу ознаку, тому дії засудженого не потребували додаткової кваліфікації з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України.

Така правова ситуація виключає можливість зіставлення норми кримінального закону, яка була застосована у правовідносинах, пов'язаних із вчиненням умисного вбивства, за КК України 1960 (2001-05) року і чинної норми КК України (2341-14) 2001 року в порівняльному рішенні, оскільки були застосовані різні (а не одна й та сама) норми закону про кримінальну відповідальність.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що наведені приклади не є такими, що в аспекті положень пункту 1 частини першої статі 400-12 КПК України (4651-17) можуть розцінюватись, як одна й та сама норма закону про кримінальну відповідальність, що застосована неоднаково.

Що стосується доводів заяви про порушення судовими інстанціями кримінально-процесуального закону, то відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року, ці вимоги виходять за межі визначеного законом предмета перегляду Верховним Судом України судових рішень.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підстав для допуску справи щодо ОСОБА_25 до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому главою 32-1 КПК України 1960 (1001-05) року, не вбачає.

Керуючись ст. 400-18 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Відмовити засудженому ОСОБА_25 у допуску кримінальної справи щодо нього до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 жовтня 2013 року.