Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів: Суржка А.В., Кравченка С.І.,

за участю прокурора Лисого С.Л.,

розглянула в судовому засіданні 30 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь при розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 липня 2013 року

Вироком Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 березня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Турійського районного суду Волинської області від 8 липня 2008 року за ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі, засуджено за ч. 1 ст. 199 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки 6 місяців.

За обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України ОСОБА_1 виправдано за недоведеністю його вини у вчиненні даного злочину.

Згідно вироку суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він маючи умисел на збут підробленої іноземної валюти в сумі 200 доларів США 17 серпня 2011 року близько 12 год. 30 хв. в смт Володимирець Рівненської області у ювелірному відділі торгового центру "Рікос", що по вул. Поштовій, 19, збув одну підроблену купюру номіналом 100 доларів США завідуючому відділом ОСОБА_2, а 18 серпня 2011 року близько 14 год. збув ОСОБА_2 ще одну підроблену купюру номіналом 100 доларів США.

Крім того, органами досудового слідства ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 22 травня 2011 року близько 2 год. в с. Стара Рафалівка Володимирецького району шляхом розбиття віконного скла проник у приміщення бару "Еліт" на території автомийки "Еліт", звідки таємно викрав майно на суму 6548 грн. Приймаючи рішення про виправдання ОСОБА_1 суд послався на недоведеність його вини у вчиненні цього злочину.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 16 липня 2013 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів особі засудженого внаслідок м'якості. Зазначає про те, що судом ОСОБА_1 було безпідставно виправдано за ч. 3 ст. 185 КК України, а призначене йому за ч. 1 ст. 199 КК України покарання є м'яким. Крім того, прокурор вказує на те, що суд в порушення вимог статей 327, 335 КПК України 1960 року, пославшись у мотивувальній частині вироку на відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 199 КК України, не вказав про це у резолютивній частині вироку. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ст. 323 КПК України 1960 року в основу вироку можуть бути покладені достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам із точки зору їх належності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року. При цьому усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок. Визнання вини особою може бути покладене в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього сукупністю доказів.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 під час розгляду справи в судовому засіданні від показань даних ним під час досудового слідства відмовився і за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України винним себе не визнав. Докази, якими органами досудового слідства обґрунтовували доведеність його вини були досліджені в судовому засіданні і обґрунтовано визнані неналежними. Тому висновок суду про необхідність виправдання ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за недоведеністю його вини є законним та обґрунтованим.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України підтверджується зібраними по справі, дослідженими в судовому засіданні та наведеними у вироку доказами у їх сукупності. При цьому, оцінюючи питання доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного вище злочину та правильність кваліфікації його дій, суд звернув належну увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 32 КК України повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи судом встановлено, що ОСОБА_1, отримавши в якості оплати за виконану роботу грошові кошти в сумі 200 доларів США, які виявились підробленими, вирішив збути всю суму іншій особі та зробив це в два етапи. Тому висновок суду про те, що ОСОБА_1 мав єдиний умисел на досягнення загального результату, у зв'язку із чим його дії слід кваліфікувати лише за ч. 1 ст. 199 КК України і не потребують кваліфікації ще й за ч. 2 ст. 199 КК України є правильним. При цьому, як убачається з тексту вироку, рішення суду з цього приводу належним чином мотивоване.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, суд у відповідності з вимогами ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу винного та призначив йому покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчиненого злочину, є справедливим і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів дала відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора, які по суті є аналогічними з доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, а ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які є безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 не встановлено.

За таких обставин колегія суддів вважає постановлені по справі судові рішення законними та обґрунтованими і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

На підставі викладеного, та керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, п.п.11,15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів,-

Вирок Володимирецького районного суду Рівненської області від 15 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 16 липня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.