5-74км14 Про незаконне придбання з метою збуту психотропної речовини - 28.01.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 28 січня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Одеської області Ліщишина П.В. на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 29 березня 2013 року щодо ОСОБА_5

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 13 січня 2011 року приблизно о 03.00 год. по вул. Мусоргського в м. Кривому Розі придбав у невстановленої слідством особи психотропну речовину - метамфетамін масою 483,34 г, що становить особливо великий розмір, і став зберігати у салоні автомобіля Mitsubishi Grandis (реєстр. № НОМЕР_1), на якому перевіз зазначену психотропну речовину до м. Одеси, де наступного дня близько 09.00 год. був затриманий працівниками міліції.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, а саме ст. 69 КК України, й невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, просить вирок суду щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про своє бажання брати участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог статей 362, 394 КПК України 1960 року участь засудженого та його захисника в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого у суді касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та про правильність кваліфікації його дій ґрунтуються на належно досліджених і правильно оцінених у судовому засіданні доказах, що у касаційній скарзі не оспорюється.

Що ж стосується доводів прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_5 покарання, то вони є необґрунтованими, оскільки покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Статтю 69 зазначеного Кодексу може бути застосовано у тому разі, коли суд за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням даних про особу винного дійде висновку про можливість призначення засудженому покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З матеріалів справи убачається, що суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_5 покарання, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів; його суспільну небезпеку; дані про особу засудженого, з яких убачається, що він до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується за місцем проживання; те, що за передачу психотропної речовини він мав отримати 500 грн; обставини, що пом'якшують покарання, - визнання ОСОБА_5 вини, щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Зазначені обставини як конкретні чинники у цьому разі давали суду підстави для призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України.

Вчинення засудженим тяжкого злочину не є безумовною перешкодою для застосування до винного ст. 69 КК України, як про це вказує прокурор у скарзі.

Доводи прокурора про те, що суд безпідставно визнав активне сприяння розкриттю злочину обставиною, яка пом'якшує покарання, є неспроможними.

Активне сприяння розкриттю злочину виражається в тому, що винний добровільно у будь-якій формі своїми активними діями надає допомогу органам слідства або суду у з'ясуванні тих обставин вчинення злочину, що мають істотне значення для повного його розкриття.

З матеріалів справи видно, що на досудовому слідстві ОСОБА_5 хоч і визнав свою вину частково, однак розповів про час, місце вчинення інкримінованого йому злочину, називав інших осіб, які ймовірно були причетні до вчинення злочину, й матеріали справи щодо цих осіб було виділено в окреме провадження.

Крім того, як убачається з протоколу судового засідання, в судових дебатах прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, також наголошував на призначенні ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України (т. 2 а.с. 210).

За таких обставин колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_5 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів, а тому не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

Що стосується посилання прокурора на те, що суд усупереч вимогам ч. 1 ст. 59 КК України не конкретизував, який обсяг належного ОСОБА_5 майна підлягає конфіскації (повністю чи частково), то це не є істотним порушенням кримінально-процесуального закону й не тягне за собою зміни чи скасування вироку суду, це питання за необхідності може бути вирішено в порядку статей 409, 411 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.