5-5495км13 Про замах на умисне вбивство з корисливих мотивів, скоєний за замовленням - 28.01.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 28 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу відносно ОСОБА_2 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2012 року.

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2011 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, в силу ст. 89 КК України такий, що немає судимості,-

засуджений за:

ч. 1 ст. 364 КК України (в редакції до змін, внесених Законом України № 1508-VI від 11.06.2009 р. (1508-17) ) до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади, пов'язані з господарською діяльністю строком на 3 роки;

ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за сукупністю злочинів ОСОБА_2 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права займати посади, пов'язані з господарською діяльністю строком на 3 роки, з конфіскацією всього належного йому майна.

Вироком вирішено питання щодо судових витрат.

Вказаним вироком засуджено, також, ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього належного йому майна, відносно якого вирок у касаційному порядку не оскаржується.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2012 року зазначений вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що він, займаючи посаду директора ТОВ "Агро-2003", будучи головною посадовою особою підприємства, діючи всупереч вимогам ст.20 п.6, п. 12 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та вимогам "Інструкції про порядок нарахування і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", затвердженої Постановою Правління ПФУ № 21-1 від 19.12.2003 року (z0064-04) , достовірно знаючи, що на підприємстві в період з 01.04.2009 року і по 25.05.2010 року щомісяця здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати, на яку нараховуються та підлягають перерахуванню до Пенсійного фонду України суми зборів на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, маючи реальну фінансову можливість, діючи умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, не здійснив перерахування нарахованих на виплачену заробітну плату сум страхових внесків, внаслідок чого до Пенсійного фонду України не були вчасно сплачено за період з 01.04.2009 року по 25.05.2010 року - 59 507,83 грн.

Крім того, як зазначено у вироку 10.03.2010 року на території м. Антрацит Луганської області невідомі особи заподіяли ОСОБА_2 тілесні ушкодження. Організатором нападу ОСОБА_2 вважав ОСОБА_5, маючи при цьому боргові зобов'язання перед ОСОБА_5, які випливають з позики коштів, отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_4 і ОСОБА_6, які є засновниками і власниками Фермерського господарства "Флінт", тобто від фірми "Флінт", яка в подальшому стала належати ОСОБА_5 Усвідомлюючи свої боргові зобов'язання перед ОСОБА_5 в сумі 350 000 грн. у ОСОБА_2 виник умисел на вбивство ОСОБА_5 з помсти, а також з корисливих мотивів, з тим щоб не повертати зазначений борг.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2, знаючи про наявність між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 неприязних відносин, повідомив останньому про наміри вбити ОСОБА_5 і запропонував підшукати виконавця вбивства. ОСОБА_4, переслідуючи мету на позбавлення життя ОСОБА_5 з корисливого мотиву, що виразилося в бажанні заволодіти грошовими коштами ФГ "Флінт", власником якого був ОСОБА_5, в сумі не менше 800 000 грн. за відвантажений товар на адресу приватного підприємства "Інтер Оіл", власником якого був ОСОБА_7, дав на те свою згоду. Вступивши таким чином в злочинну змову, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 розробили план, згідно з яким останній повинен знайти безпосереднього виконавця вбивства ОСОБА_5, а ОСОБА_2 повинен забезпечити його фінансування.

Реалізуючи злочинний умисел, ОСОБА_4 в квітні 2010 року, звернувся до ОСОБА_8 з пропозицією здійснити вбивство ОСОБА_5 за винагороду, на що той дав свою згоду. У той же період часу ОСОБА_2 спільно зі ОСОБА_4 зустрілися з ОСОБА_8 на автомобільній стоянці супермаркету "Таргет" по пр. Московському, 257, в м. Харкові. У ході зустрічі ОСОБА_2, запропонував ОСОБА_8 позбавити життя ОСОБА_5 за матеріальну винагороду. Отримавши згоду, ОСОБА_2, ОСОБА_4 і ОСОБА_8 досягли домовленості про те, що останній за вбивство ОСОБА_5 отримає винагороду у сумі 20 тисяч доларів США. При цьому частину грошей від обумовленої суми у вигляді 10000 доларів США ОСОБА_2 через ОСОБА_4 мав передати ОСОБА_8 у вигляді завдатку, а іншу частину - після вбивства ОСОБА_5

У період часу з квітня по червень 2010 року ОСОБА_2 частинами передав ОСОБА_4 гроші в сумі 10000 доларів США, які ОСОБА_4І, у свою чергу, передав ОСОБА_8 в якості завдатку за плановане вбивство ОСОБА_5

13 серпня 2010 ОСОБА_4, діючи узгоджено з співучасником за раніше розробленим планом, прибув на територію стоянки готелю "Сім вітрів", розташованої на трасі Київ -Харків- Довжанський в м. Ізюмі Харківської області, де передав ОСОБА_8 аркуш паперу з виготовленою власноруч схемою пересування ОСОБА_5

Продовжуючи злочинні дії групи, ОСОБА_4 20 серпня 2010 року прибув на територію стоянки готелю "Сім вітрів" за вищевказаною адресою, і передав ОСОБА_8 диск з відеозйомкою зовнішності ОСОБА_5 та гроші в сумі 8000 гривень, отримані від ОСОБА_2 в якості оплати за вчинення злочину. Однак, довести до кінця злочинний умисел, спрямований на умисне позбавлення життя ОСОБА_5 - ОСОБА_2 і ОСОБА_4 не змогли з причин, що не залежали від їх волі, так як ОСОБА_8, усвідомлюючи протиправність даного діяння, добровільно відмовився від вчинення вбивства ОСОБА_5 і звернувся з відповідною заявою до УСБ України в Харківській області.

Сприяючи розкриттю особливо тяжкого злочину, 1 вересня 2010 року о 21 год. ОСОБА_8 зустрівся зі ОСОБА_4 в альтанці літнього майданчика мотелю "Принц", розташованого по трасі Київ-Харків-Довжанський в м. Чугуєві, Харківської області, і повідомив останньому про те, що він вчинив умисне вбивство ОСОБА_5 На підтвердження скоєного ним вбивства ОСОБА_9 передав ОСОБА_4 чотири фотознімки з зображенням інсценованої насильницької смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4, сприймаючи реально повідомлення про нібито вчинене вбивство ОСОБА_5, передав ОСОБА_8 замість 9000 доларів США, грошові кошти в сумі 4000 гривень, в якості винагороди за скоєний злочин, пообіцявши при цьому, що ОСОБА_2 передасть решту суми за кілька днів. Після цього, ОСОБА_4 був затриманий співробітниками УСБ України в Харківській області.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення відносно ОСОБА_2 в частині засудження його за ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п.6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та направити справу на новий судовий розгляд. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а саме, що показання ОСОБА_4 та ОСОБА_8 суперечливі та не відповідають матеріалам справи, що в матеріалах справи відсутні докази щодо винності ОСОБА_2 у підготуванні умисного вбивства. Вказане, на думку захисника, є істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, представника потерпілого ОСОБА_1, який просив судові рішення залишити без зміни, захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2, які підтримали касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирішення питань, зазначених у касаційній скарзі, щодо відповідності висновків, які викладені у постановлених по справі судових рішеннях, фактичним обставинам справи, а також неповноти та однобічності досудового та судового слідства до повноважень касаційного суду не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 367 КПК України 1960 року перегляд справ з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи віднесено до компетенції апеляційного суду.

Суд першої інстанції за результатами судового розгляду визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п. п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Не погоджуючись з вироком суду, засуджений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_3 подали апеляції, яких наводились доводи, які, фактично, є аналогічні доводам касаційної скарги захисника.

Апеляційний суд в межах повноважень та в порядку, визначеному ст. 365 КПК України 1960 року, розглянув у повному обсязі доводи поданих апеляцій. Визнав ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними і обґрунтовано дійшов висновку про залишення вироку щодо засудження ОСОБА_2 ч. 1 ст. 364, ч. 3 ст. 27, ч. 1 ст. 14, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК без зміни.

Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівними підстав немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону або неправильного застосування кримінального закону при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, судом касаційної інстанції не виявлено.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_3 про незаконність судових рішень відносно ОСОБА_2 є безпідставними.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, п. п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 листопада 2012 року відносно ОСОБА_2 - без зміни.