Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Животова Г.О., суддів: за участю прокурора представника потерпілого Єлфімова О.В., Пузиревського Є.Б., Кравченко Є.С.,ОСОБА_5,

розглянула в судовому засіданні 28 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 2 квітня 2013 року.

Зазначеною постановою, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимостей, а також ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянку України, таку, що не має судимостей, звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 367 КК України у зв'язку із закінченням строків давності на підставі ст. 49 КК України, а провадження у справі закрито.

Як визнав суд і прямо зазначив про це у постанові, 4 грудня 2007 року ОСОБА_7, працюючи на посаді керівника Золотоніського виробничого комунального підприємства "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації", тобто будучи службовою особою наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, а ОСОБА_8 - на посаді молодшого реєстратора цього ж підприємства, будучи також наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно в інтересах третіх осіб - ТОВ "Маранта ЛТД", використали надану їм владу та службове становище всупереч інтересам служби. Насамперед, достовірно знаючи про наявність листа фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, з яким той звернувся до Золотоніського відділку КП ЧООБТІ та просив не реєструвати право власності на нежиле приміщення (АЗС), розташоване на 101км автодороги "Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя", у зв'язку з невиконанням зазначеним товариством істотних умов договору купівлі-продажу вищевказаного майна, ОСОБА_8, за вказівкою ОСОБА_7, умисно не долучила до справи всіх необхідних документів та прийняла рішення про реєстрацію прав власності на вказане нежиле приміщення. Вона же внесла відповідний запис до Реєстру прав власності на нерухоме майно, виготовила та підписала відповідний витяг, згідно якого право власності на нежиле приміщення переходило ТОВ "Маранта ЛТД". В свою чергу ОСОБА_7, підписала вказаний документ та завірила його гербовою печаткою БТІ, позбавив тим самим ОСОБА_6 права власності на вказане майно, чим спричинили тяжкі наслідки його інтересам.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_6 просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Вказує на неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за ст. 367 КК України, оскільки вони достовірно знали про обставини, що унеможливлювали реєстрацію права власності на приміщення АЗС. Проте, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх наслідки, скоїли умисний злочин, передбачений ч. 2 ст. 364 КК України. За таких обставин застосування до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ст. 49 КК України є незаконним. Оскільки на зазначені порушення закону не звернув уваги апеляційний суд, його рішення також підлягає скасуванню.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка частково підтримала касаційну скаргу, просила скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд, пояснення представника потерпілого ОСОБА_5 на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 248 КПК 1960 року за наявності визначених у законі обставин (ст. 6, ч. 1 ст. 7, статті 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК) суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" від 23 грудня 2005 року № 12 (v0012700-05) , при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд під час судового розгляду справи повинен переконатися, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину й особа винна в його вчиненні, а також що умови та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК. Тільки після цього можна постановити у визначеному КПК (1001-05) 1960 року порядку відповідне судове рішення. Постанова (ухвала) судді, винесена у порядку, передбаченому ст. ст. 248, 282 КПК 1960 року, має бути вмотивованою.

Всупереч наведеному суд, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, взагалі не навів у постанові будь якого обґрунтування свого висновку про вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 злочину, передбаченого ст. 367 КК України.

Як убачається з мотивувальної частини постанови, суд, зазначивши, що розглядає кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 367 КК України, констатував, що останні, зловживаючи своїм службовим становищем, тобто діючи умисно, в інтересах третіх осіб, використали надану їм владу та службове становище всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки. Далі, після фактичного викладення диспозиція ст. 364 КК України, послався на клопотання підсудних про застосування щодо них ст. 49 КК України і задовольнив його. Одночасно в резолютивної частині свого рішення суд зазначив, що звільняє ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності по обвинуваченню у вчиненні злочину, передбаченому ч. 2 ст. 367 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції містить суттєві суперечності, що є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Оскільки апеляційна інстанція під час перегляду справи щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на зазначені порушення вимог закону уваги не звернула, підлягає скасуванню й ухвала апеляційного суду.

На підставі наведеного, постанова суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд під час якого необхідно усунути виявлені порушення закону та постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Постанову Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 12 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 2 квітня 2013 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.