Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В., суддів: Пузиревського Є.Б., Шибко Л.В.,

розглянула в судовому засіданні 27 січня 2014 року у м. Києві касаційну скаргу адвоката ОСОБА_4 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 2 грудня 2013 року.

Зазначеним вироком, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого - 11 березня 2013 року Хмельницьким міськрайонний судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 185 із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, з випробувальним терміном 1 рік,

засуджено за ч. 1 ст. 198 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК України, до призначеного покарання частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком суду та остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць.

Також вироком суду вирішені питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Цим же вироком визнано винним та засуджено ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 2 грудня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

За вироком суду, 22 березня 2013 року о 00 годин 30 хвилин

ОСОБА_5, знаходячись в квартирі АДРЕСА_1, будучі обізнаним про викрадення ОСОБА_6 курей, взяв їх на зберігання до холодильнику, а вранці цього ж дня разом з останнім продав одну із викрадених курей на ринку "Дубово" у м. Хмельницькому.

У касаційній скарзі адвокат просить зазначені судові рішення змінити, застосувати до ОСОБА_5 ст. 75 КК України. Вказує на пом'якшуючі обставини, які, на його думку, суд не врахував при призначенні покарання.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Під час перевірки матеріалів провадження встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у заздалегідь не обіцяному зберіганні та збуті майна, завідомо одержаного злочинним шляхом за обставин встановлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 198 КК України кваліфіковані правильно.

При визначенні ОСОБА_5 виду та розміру покарання, суд в достатній мірі врахував обставини кримінального провадження, особу винного, який характеризується посередньо, раніше притягувався до кримінальної відповідальності та вчинив кримінальне правопорушення під час іспитового строку. Отже, враховуючи зазначені обставини у їх сукупності, місцевий суд правильно призначив ОСОБА_5 покарання, у межах санкції ч. 1 ст. 198 КК України.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку покарання, визначене засудженому ОСОБА_5 є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідає воно і загальним засадам призначення покарання.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71, 72 КК України. При цьому ч. 2

ст. 75 КК України передбачено, що суд за наявності визначених законом підстав може ухвалити рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконує покладені на нього обов'язки. Виходячи з цих положень закону, а також зі змісту ч. 3 ст. 78 КК України, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України. У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим.

Виходячи з викладеного, доводи захисника ОСОБА_4 про необхідність застосування до ОСОБА_5 ст. 75 КК України є неспроможними.

При розгляді апеляцій засудженого ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4 суд апеляційної інстанції перевірив викладені в скаргах доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та належним чином вмотивував своє рішення, обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити адвокату ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за її касаційною скаргою на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 серпня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 2 грудня 2013 року щодо ОСОБА_5.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.