Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі колегії:

суддів:Єленіної Ж.М., Британчука В.В., Леона О.І.,

розглянувши в судовому засіданні у м. Києві касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2013 року щодо ОСОБА_5 в кримінальному провадженні № 12012130220000020,

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 дня народження, уродженця м. Магнітогорська Челябінської області, проживаючого у АДРЕСА_1

засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_4 980,03 грн у рахунок відшкодування матеріальної школи і 5000 грн - моральної.

Апеляційний суд апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4 залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 04 січня 2012 року близько 14.30 год., знаходячись між будинками №№ 3 і 8 по пров. Щепкіна в м. Алупці, під час конфлікту з ОСОБА_4 умисно кинув камінь в голову ОСОБА_4, заподіявши середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційній скарзі, як випливає з її змісту, потерпілий порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та про призначення нового розгляду у суді першої інстанції через неправильне застосування кримінального закону - ст. 75 КК України та через невідповідність покарання, призначеного ОСОБА_5, тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. На думку потерпілого, суд першої та апеляційної інстанцій належним чином не врахували особу засудженого, який тривалий час поводив себе зухвало відносно потерпілого та його сім'ї й продовжує залякувати їх.

Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, касаційний суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винну особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до кримінального закону ст. 75 КК України може бути застосовано у тому разі, коли суд при призначенні покарання, врахувавши тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У цій справі, як видно з копій судових рішень, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_5 призначено із порушенням визначених у законі загальних засад.

Суд, обираючи покарання ОСОБА_5, поряд із ступенем тяжкості вчиненого злочину, врахував про особу винного та всі інші обставини, які відповідно до положень КК України (2341-14) , у тому числі статей 66, 67 цього Кодексу, впливають на вибір заходу примусу та порядок його відбування. При цьому суд зважив на те, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, займається суспільно корисною працею, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується задовільно, на спеціальних обліках не перебуває. Також суд зважив на відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.

З огляду на все це суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, призначив ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі на 2 роки, тобто у межах, встановлених у санкції кримінального закону, за яким його засуджено. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим унаслідок м'якості немає.

Разом із тим, за відсутності обставин, що обтяжують покарання, та з огляду на конкретні обставини кримінального провадження й особу винного суду, керуючись принципами гуманності і справедливості, дійшов мотивованого висновку про можливість виправлення засудженого та попередження нових злочинів при звільненні його від відбування покарання з випробуванням, але в умовах здійснення контролю за поведінкою ОСОБА_5 під час іспитового строку. Зазначений висновок не можна визнати необґрунтованим.

Крім того, аналогічні за змістом доводи про м'якість призначеного покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Як убачається зі змісту ухвали, суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги засудженого, їх всебічно розглянув і відмовив у їх задоволенні, навівши докладне обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала цього суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Даних, які б свідчили, що у справі щодо ОСОБА_5 неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінального процесуального закону, не встановлено.

З огляду на викладене обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які свідчать про необхідність перевірки матеріалів кримінального провадження, а з касаційної скарги та долучених до неї копій судових рішень убачається, що підстав для витребування матеріалів кримінального провадження не має.

Оскільки з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, у відкритті касаційного провадження належить відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити потерпілому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 19 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17 вересня 2013 року щодо ОСОБА_5.

Ухвала оскарженню не підлягає.