Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В. В., суддів Дембовського С. Г., Слинька С. С., за участю прокурора Опанасюка О. В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 січня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 червня 2013 року щодо ОСОБА_5

Вироком Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не мав судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади наділені владними та організаційно-розпорядчими функціями чи займатися такою діяльністю в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Відповідно до ст. 54 КК України ОСОБА_5 позбавлено сьомого рангу посадової особи органу місцевого самоврядування, що відноситься до 4-ї категорії посад органів місцевого самоврядування.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочину за таких обставин.

ОСОБА_5, обіймаючи посаду сільського голови Милятинської сільської Ради Острозького району Рівненської області, 22 лютого

2011 року, одержав хабар у розмірі 20 000 грн від ОСОБА_6 за сприяння у виділенні останньому земельної ділянки розміром 0,51 га, яка розташована на території вказаної сільської Ради для будівництва будинку та ведення особистого сільського господарства.

При цьому одержання цього хабара було поєднано з його вимаганням.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 червня

2013 року цей вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати оскаржувані ним судові рішення у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Відповідно до ст. 399 КПК України 1960 року вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для органів дізнання чи досудового при додатковому розслідуванні і суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Як убачається з матеріалів справи вирок Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2012 року, яким ОСОБА_5 було засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади наділені владними та організаційно-розпорядчими функціями чи займатися такою діяльністю в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування на строк

3 роки та звільнено на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю

3 роки, переглядався в апеляційному порядку за скаргою прокурора та ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2012 року був залишений без зміни.

Однак ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року зазначена ухвала апеляційного суду була скасована у зв'язку з суперечностями, допущеними у її змісті. При цьому в ухвалі касаційного суду було зазначено, що у випадку встановлення тих же фактичних обставин справи покарання із застосуванням ст. 75 КК України щодо ОСОБА_5 слід вважати допустимим.

Під час нового апеляційного розгляду справи порушення процесуального закону, наведені в ухвалі касаційного суду від 25 квітня 2013 року, були усунуті, але при цьому обсяг обвинувачення

ОСОБА_5 не збільшився, також не було встановлено факту вчинення ним більш тяжкого злочину чи нових обставин вчинення ним протиправного діяння.

З урахуванням положень ст. 399 КПК України 1960 року, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що призначення ОСОБА_5 покарання із застосуванням до нього ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням є правильним.

Таким чином, доводи прокурора про незаконність оскаржуваних судових рішень щодо ОСОБА_5 є неспроможними.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Острозького районного суду Рівненської області від 31 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 червня

2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.