Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Тельнікової І.Г.,

суддів Лагнюка М.М., Орлянської В.І.,

Кравченка С.І., Франтовської Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 23 січня 2014 року заяву захисника ОСОБА_3 в інтересах засудженого ОСОБА_4 про перегляд Верховним Судом України в порядку глави 32-1 КПК України 1960 (1001-05) року ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2013 року,

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2013 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, засуджено:

за ст. 128 КК України до обмеження волі на 1 рік 8 днів.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 моральну шкоду у сумі 40000 грн.

Апеляційний суд Чернівецької області від 21 травня 2013 року скасував вирок районного суду та постановив свій, яким визнав винним ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначив покарання 5 років позбавлення волі.

Даним вироком також стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у сумі 100000 грн.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_4 визнано винним та засуджено за те, що він 21 травня 2008 року приблизно о 18 годині 00 хвилин поблизу території "Племінного комплексу "Євросвинка" в селі Цурень Герцаївського району Чернівецької області на ґрунті особистих неприязнених стосунків умисно наніс удари потерпілому ОСОБА_5 рукою в область шиї, ногою в область лівого ока, а також декілька ударів ногою по тулубу, чим спричинив потерпілому ушкодження у вигляді контузії тяжкого ступеню лівого ока, забою м'яких тканин голови, розриву очного яблука з випаданням внутрішніх оболонок, гіфемою і гемофтальмом, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2013 року вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_4 залишено без зміни.

У заяві захисник ОСОБА_3 порушує питання про допуск кримінальної справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України для перегляду зазначеної ухвали від 20 серпня 2013 року. Як на підставу своїх вимог посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо фактичних суспільно небезпечних діянь, що потягло прийняття різних за змістом рішень. Для порівняння надає копії ухвал колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року, 27 березня 2012 року та 16 квітня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи, викладені у заяві, дослідивши надані копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що заява захисника про допуск кримінальної справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 400-11 КПК України 1960 року Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 400-12 КПК України 1960 року підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питання призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Суспільно небезпечні діяння, які певним чином схожі між собою за зовнішнім проявом, але відмінні одне від одного сутнісними, якісними ознаками, не можуть визнаватися подібними в розумінні пункту 1 частини першої статті 400-12 КПК України 1960 року й такими, щодо яких неоднаково застосована одна і та сама норма кримінального закону.

Із заяви вбачається, що на думку захисника, касаційний суд дав неоднакову правову оцінку суспільно небезпечним діянням, а саме: в одному випадку кваліфікував дії як умисне тяжке тілесне ушкодження (справа щодо ОСОБА_4), а в інших - як необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (справи щодо ОСОБА_7, ОСОБА_3 та ОСОБА_1).

Як убачається з долученого до заяви рішення судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 квітня 2013 року, на яке посилається захисник ОСОБА_3, ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за ст. 128 КК України, а саме за те, що він, 29 вересня 2011 року о 14 годині, перебуваючи біля магазину "Каштан", що знаходиться за адресою: вул. Рівненська, 70, м. Костопіль, заподіяв необережне тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_6.

Між тим, з ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2012 року вбачається, що ОСОБА_3, 06 жовтня 2009 року, о 2 годині, у м. Кривий Ріг, на ґрунті неприязнених відносин, що виникли раптово, заподіяв необережне тяжке тілесне ушкодження ОСОБА_4, ударивши його кулаком в обличчя, від чого потерпілий впав та вдарився потилицею об асфальт. Вказані дії були кваліфіковані за ст. 128 КК України.

У той же час, у справі щодо ОСОБА_1, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 вересня 2011 року дії засудженого перекваліфіковано з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України та призначено йому за цим законом покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки і, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, остаточно визначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого білиш суворим покаранням у виді обмеження волі строком на 2 роки. Своє рішення касаційний суд мотивував тим, що судом не враховані дані висновку судово-медичної експертизи про те, що тяжкі тілесні ушкодження могли виникнути як від удару кулаком так і від падіння на бетонну підлогу, та пояснення в судовому засіданні експерта, з яких вбачається, що виникнення таких ушкоджень тільки від удару кулаком виключається. За таких обставин, касаційний суд перекваліфікував дії ОСОБИ_1 за ст. 128 КК України, як необережне тяжке тілесне ушкодження.

Захисник вважає, що в даних випадках діяння засуджених осіб майже ідентичні діянням ОСОБА_4, а суд касаційної інстанції, відмовивши в перекваліфікації дій останнього, допустив, на його думку, неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону.

Проте, колегія суддів вважає, що наведені приклади не є такими, що підтверджують неоднаковість застосування судом одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, які, хоча й вчиненні за схожих обставин, однак не є тотожними (ідентичними) та не мають спільних рис та ознак, які б давали змогу визнати їх такими, що подібні між собою. Не утворюють підстав для такого перегляду посилання захисника на неоднакові висновки судів щодо правильності встановлення фактичних обставин справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підстав для допуску справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України в порядку, передбаченому главою 32-1 КПК України 1960 (1001-05) року, не вбачає.

Керуючись ст. 400-18 КПК України 1960 року, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Відмовити захиснику ОСОБА_3 у допуску кримінальної справи щодо ОСОБА_4 до провадження Верховного Суду України для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 серпня 2013 року.