Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є., секретар судового засідання Корецький І.О., за участю: представника позивача: ОСОБА_3, представника відповідача: Тофана Д.С., розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року у справі № 826/22324/15 за позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5.) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22 серпня 2014 року № 0026941701.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 22 серпня 2014 року № 0026941701; стягнуто з Інспекції за рахунок державних асигнувань на користь позивача судові витрати в сумі 6 090,00 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року апеляційну скаргу Інспекції задоволено: скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією на підставі наказу від 30 липня 2014 року № 1054-14 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ОСОБА_5, за результатами якої складено акт перевірки від 07 серпня 2014 року № 6119/26-51-17-03/28633110830, згідно з яким позивачем порушено вимоги статті 36, підпункту 49.18.4 пункту 49.18 статті 49, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 176.1 статті 176 Податкового кодексу України у зв'язку із неподанням податкової декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік, недекларуванням доходу, отриманого платником податків як додаткове благо від ПАТ "Універсал Банк" в сумі 7 913 590,75 грн. та несплатою до бюджету податку з фізичних осіб у сумі 1 345 081,03 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 серпня 2014 року №0026941701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання у розмірі 1 681 521,29 грн., у тому числі: за основним платежем - 1 345 081,03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 336 440,26 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не дотримано обов'язку щодо повідомлення платника податку з фактом проведення перевірки та не підтвердженням вчинення позивачем порушень податкового законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про вчинення порушень позивачем та зазначив, що оскільки позивачем не оскаржується наказ про проведення перевірки, суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час початку проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача Інспекцією не були виконані умови, передбачені положеннями Податкового кодексу України (2755-17) .

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Статтею 78 Податкового кодексу України встановлено порядок проведення документальних позапланових перевірок.

За змістом підпункту 78.1.2 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію або розрахунки, якщо їх подання передбачено законом.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що податковий орган може приступити до проведення контрольного заходу в разі не подання платником податків в установлений законом строк податкової декларації або розрахунків, якщо їх подання передбачено законом, та в разі вручення податковим органом під розписку копії наказу про проведення перевірки.

Як підтверджується матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наведених вимог Інспекцією не дотримано, оскільки до початку проведення перевірки (31 липня 2014 року) позивачу не вручено наказ про проведення перевірки від 30 липня 2014 року № 1054-14.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки перевірка позивача проведена без дотримання вимог чинного законодавства та, по суті, відсутня як юридичний факт, у відповідача були відсутні підстави приймати спірне податкове повідомлення-рішення.

Наведений висновок цілком відповідає правовій позиції, що висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2015 № 21-425а14 (реєстраційний номер в ЄДРСР 43075087), згідно з якою, нормами Податкового кодексу України (2755-17) , з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Слід зазначити, що висновок про дотримання платником норм, що регулюють порядок сплати платниками податків податку доходів фізичних осіб не може поєднуватися із висновком про незаконність призначення та/або проведення податкової перевірки, адже у разі визнання перевірки незаконною така перевірка відсутня як юридичний факт.

Таким чином, висновки акта перевірки, що визнана протиправною, не повинні оцінюватися судом.

Втім, зроблена судом першої інстанції оцінка висновків акта перевірки не призвела до неправильного вирішення спору по суті, адже податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню в силу незаконності податкової перевірки та відсутності правових наслідків такої.

Водночас, контролюючий орган не позбавлений повноважень провести нову перевірку будь-якого виду (в тому числі ще одну невиїзну перевірку), але вже з дотриманням норм чинного законодавства.

Відтак, оскільки при вирішенні спору судом апеляційної інстанції не враховано ту обставину, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним в силу незаконності перевірки, висновки про відсутність підстав для задоволення позову не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції, яким з дотриманням вимог чинного законодавства відновлено порушене право позивача в сфері публічно-правових відносин, слід залишити в силі.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, здійснені ОСОБА_5 на підставі квитанції від 12 лютого 2016 року № 12148112 судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 7 308,00 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому, питання стягнення судового збору за подання позову вирішене судом першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2016 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2015 року залишити в силі.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_5 витрати на оплату судового збору в сумі 7 308, 00 грн. (сім тисяч триста вісім гривень).

ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.