5-256км14 Про таємне та відкрите викрадення чужого майна, неодноразово скоюване за попередньою змовою групою осіб - 23.01.2014 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні 23 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року щодо засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_3

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз: Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 05.01.2011 року за ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05.01.2011 року, і остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 15.12.2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз: Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 28.11.2011 року за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст.185, ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, покарання не відбув, за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.11.2011 року, і остаточно ОСОБА_3 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 12.10. 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз: Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області від 18.10.2011 року за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст.15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст.15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03.02.2011 року, і остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 один місяць, покарання не відбув,

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 3 роки;

за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки;

за ч. 3 ст. 15 - ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців;

за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік;

за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки;

за ч. 2 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки 6 місяців;

за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки;

за ст. 198 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано покарання за вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18.10.2011 року, і остаточно ОСОБА_4 призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 постановлено рахувати з моменту затримання, тобто з 27.10. 2011 року.

В строк відбування покарання ОСОБА_4 зараховано тримання під вартою з 21.09.2011 року.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів по справі.

За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 06 вересня 2011 року, приблизно о 19 годині 25 хвилин, знаходячись у приміщенні Аптечного пункту № 3 ТОВ "Мед - сервіс", розташованого на першому поверсі міської лікарні № 4 по вул. Дніпровській, 541 в м. Павлограді, вступив у злочинну змову з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, та реалізуючи спільний злочинний намір, через незачинене касове вікно, проник у приміщення аптечного пункту, звідки таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав належний ОСОБА_6 мобільний телефон марки "Нокіа-5130" з картою пам'яті на 2 Гб та сім-картою оператора мобільного зв'язку "МТС", на рахунку якої перебували грошові кошти в сумі 80 грн, а також лікарські засоби, медичні препарати та грошові кошти в сумі 35 грн., що належали ТОВ "Мед-сервіс". При цьому особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, тримала ОСОБА_3 за ноги, щоб останній, перебуваючи в отворі касового вікна, утримував рівновагу, а також спостерігав за наближенням сторонніх осіб. В цей час до приміщення аптечного пункту зайшли ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які зробили ОСОБА_3 та особі матеріали щодо якої виділені в окреме провадження зауваження і вимагали припинити злочинні дії. Однак, останні усвідомлюючи, що їхні дії стали явними, з метою утримання викраденого майна, зникли з місця скоєння злочину, чим заподіяли матеріальних збитків ОСОБА_6 на загальну суму 974 грн, та ТОВ "Мед-сервіс" на загальну суму 686 грн. 53 коп.

Крім того, 13 вересня 2011 року, приблизно о 21 годині, ОСОБА_4 з торгового залу автозаправної станції "Shell", розташованої по вул. Дніпровській. 256-А в м. Павлограді, діючи за попередньою змовою з ОСОБА_3, який спиною прикривав ОСОБА_4, а останній в свою чергу, таємно, повторно, з корисливих мотивів викрав належні ТОВ "Альянс Холдинг": одну пляшку віскі, три пляшки горілки, дві банки кави, а всього на загальну суму 1 058 грн. З місця скоєння злочину ОСОБА_4 і ОСОБА_3 зникли, викраденим розпорядились на власний розсуд.

26 липня 2011 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_4, перебуваючи в приміщенні торгового залу магазину ТОВ "Комфі Трейд" по вул. Горького, 166 у м. Павлограді, за попередньою змовою зі ОСОБА_1, реалізуючи свій єдиний злочинний намір, направлений на таємне викрадення чужого майна з вітрини продажу мобільних телефонів, шляхом вільного доступу, таємно, повторно, викрали майно, що належить ТОВ "Комфі Трейд": мобільні телефони "Самсунг S 5830 Ceramik White", вартістю 2699 грн. і "Самсунг S 5830 Ceramik Blask", вартістю 2699 грн. Однак, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 були помічені працівниками магазину, які виступили з вимогою припинити свої злочинні дії і повернути викрадене майно. В свою чергу, ОСОБА_1 не бажаючи відмовлятися від своїх злочинних дій, розуміючи, що його дії стали очевидними, з метою утримання викраденого мобільного телефону "Самсунг S 5830 Ceramik White", вартістю 2699 грн, на виду у ОСОБА_8 покинув приміщення торгового залу магазину і з місця скоєння злочину зник. А ОСОБА_4 не зміг довести свій злочинний намір з причин, які не залежали від його волі, так як був затриманий з викраденим майном службою охорони магазину.

Також, ОСОБА_1, 01 вересня 2011 року, приблизно о 06 годині 56 хвилин, знаходячись у приміщенні "Аптека низьких цін", що по вул. Карла Маркса, 75 у м. Павлограді Дніпропетровської області, таємно, повторно, з прилавку викрав мобільний телефон "Нокіа 6300", вартістю 800 грн., в якому знаходилась сім-карта оператора "МТС", вартістю 10 грн., на рахунку якої було 34 грн., чим спричинив потерпілій ОСОБА_5, матеріальний збиток на загальну суму 844 грн. З місця скоєння злочину ОСОБА_1 зник, а викраденим розпорядився на власний розсуд.

ОСОБА_4 у період з 15 травня 2011 року по 19 вересня 2011 року вчинив ряд злочинів передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 15- ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 263, ст. 198 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 квітня 2013 року вирок місцевого суду залишений без зміни.

У касаційному порядку судові рішення щодо ОСОБА_4 не оскаржуються.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 просить судові рішення щодо останнього змінити, та призначити ОСОБА_3 остаточне покарання за вироком від 28.11.2011 року та від 12.04.2012 року у вигляді 5 років позбавлення волі, оскільки вважає, що судом неправильно застосовано кримінальний закон та безпідставно застосовано положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, на вказане порушення уваги не звернув, та не привів вирок у відповідність до вимог Закону.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення щодо нього змінити, та перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 186 на ч. 2 ст. 185 КК України, оскільки скоєне ним викрадення чужого майна вважає було здійснено ним таємно, а не відкрито. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, та неповноту досудового слідства. Вважає, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України. Посилається на суворість призначеного покарання, та просить його пом'якшити.

Зазначає, що апеляційний суд безпідставно залишив вирок суду без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, який вважав, що судові рішення потрібно залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без зміни з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні зазначених у вироку злочинів захисником по суті не оспорюється, як і кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про неправильне застосування кримінального закону, у зв'язку з безпідставним застосуванням положень ч. 4 ст. 70 КК України, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України при сукупності злочинів суд, призначаючи покарання за кожен злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. За такими ж правилами призначається покарання, якщо засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку ( ч. 4 ст. 70 КК України), тобто у цій частині статті передбачена ситуація, коли після ухвалення вироку, але до, під час чи після повного відбуття призначеного ним покарання встановлюється, що засуджений винен ще й в іншому (інших) злочинах, вчинених до постановлення попереднього вироку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 був засуджений вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28.11.2011 року до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців. А як встановлено судом, злочини проти власності за які ОСОБА_3 засудженого вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.04.2012 року він вчинив 06.09.2011 року, та 13.09.2011 року, тобто до постановлення попереднього вироку у справі від 28.11.2011 року.

Таким чином, суд першої інстанції, визначаючи ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю злочинів, обґрунтовано врахував, що засуджений вчинив ці злочини, за які його притягнуто до кримінальної відповідальності вироком від 12.04.2012 року, до постановлення попереднього вироку, а тому правомірно застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України, та призначив покарання ОСОБА_3 відповідно до вимог закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

В той же час, як видно із змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, останній фактично посилається на неповноту досудового слідства, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Твердження у скарзі засудженого ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію його дій через те, що він скоїв таємне, а не відкрите викрадення чужого майна, є безпідставними.

Відповідно до п. 4 роз'яснень, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 06 листопада 2009 року (v0010700-09) , дії розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж.

А тому за встановлених судом фактичних обставин справи дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно, оскільки його дії розпочаті таємно, проте переросли у відкрите викрадення чужого майна.

Отже, судом було дотримано усіх передбачених процесуальним законом вимог при розгляді даної справи, та постановлено вирок який відповідає вимогам закону, у тому числі і ст. 334 КПК України. Отже, посилання засудженого про те, що вирок суду не відповідає вказаним вимогам, є надуманими.

Доводи засудженого в касаційній скарзі про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості є непереконливими і вважати його явно несправедливим немає підстав.

Так, при визначенні виду та міри покарання, суд врахував всі обставини, що мають юридичне значення, зокрема суспільну небезпеку вчинених злочинів, які кримінальним законом віднесені до категорії середньої тяжкості та тяжких, дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі і за вчинення злочинів проти власності, позитивну характеристику з місця проживання, часткове відшкодування завданої шкоди, повне визнання вини. Крім того, судом враховані обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття ОСОБА_1, та явка з повинною.

Колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, не порушив загальних засад призначення покарання, передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14) , дотримався принципу індивідуалізації покарання, призначив покарання, яке є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.