Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В. В., суддів Дембовського С. Г., Слинька С. С., за участю прокурора засудженого Голюги В. В., ОСОБА_5 розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 січня 2014 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року та за скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від 14 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня цього ж року.

Вироком Комсомольського міського суду Полтавської області від

14 грудня 2012 року засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого 31 січня 2011 року за вироком цього ж суду за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке йому належить.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_5 за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком суду від 31 січня 2011 року, призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, судимого 19 липня 2011 року за вироком цього ж суду за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 85 грн (сплачено 23 квітня 2012 року), за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки;

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, судимого 29 листопада 2010 року Глобинським районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 600 грн (вирок суду не виконано), за ч. 2 ст. 187 КК України - до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Згідно з цим вироком 19 серпня 2011 року приблизно об 11.00 год. ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у стані алкогольного сп'яніння біля р. Дніпро неподалік кафе-бару "Душак", розташованого по вул. Набережній у м. Комсомольську Полтавської області, за попередньою змовою повторно з метою заволодіння чужим майном із застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров'я потерпілого, вчинили розбійний напад на потерпілого ОСОБА_9 та заволоділи його майном - мобільним телефоном марки Nokia 2600 з сім-картою оператора мобільного зв'язку та грошима, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1142,50 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня

2013 року в порядку ст. 365 КПК України 1960 року щодо всіх засуджених з вироку виключено таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину повторно, в іншій частині цей вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_7 залишено без зміни.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 у частині мотивів застосування статтей 69, 75, 76 КК України та призначення покарання скасовано. Новим вироком ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 187 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

В іншій частині вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості.

Засуджений ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо нього, а справу направити на новий судовий розгляд. При цьому він посилається на неправильне застосування кримінального закону та істотні порушення процесуального.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_5, який підтримав свою касаційну скаргу, пояснення прокурора, яка вважала оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а касаційні скарги такими, що не підлягають задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 398 КПК України 1960 року підставами для зміни або скасування судових рішень є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження засуджених про недоведеність їх вини та відсутності у їх діях складу злочину є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, доводи щодо своєї невинуватості засуджені висловлювали під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій. Ці суди обґрунтовано визнали їх безпідставними. Свої висновки щодо винуватості засуджених, з якими погодилася і колегія суддів, суди належним чином умотивували у постановлених судових рішеннях. Ці висновки підтверджено доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.

Зокрема, такі висновки суду ґрунтуються безпосередньо на послідовних показаннях потерпілого, які узгоджуються з показаннями самих засуджених, даних ними в ході досудового слідства

Будь-яких даних, які би ставили під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі показань потерпілого, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Що стосується доводів засудженого ОСОБА_5 про відсутність у їх діях попередньої змови, то вони є непереконливими, оскільки дії засуджених під час пограбування потерпілого носять спільний узгоджений характер, що свідчить про наявність у трьох співучасників умислу на вчинення розбою щодо ОСОБА_9

Твердження засудженого ОСОБА_6 про те, що суд першої інстанції не попередив потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, спростовуються протоколом судового засідання, зі змісту якого видно, що районний суд перед допитом ОСОБА_9 виконав усі необхідні вимоги процесуального закону т. 3, а. с. 64).

Цим же протоколом спростовуються доводи ОСОБА_5 про те, що суд змусив потерпілого давати неправдиві показання щодо засуджених.

Письмових зауважень на протокол судового засідання з приводу допущеної неповноти чи неправильності цього документа ніхто з учасників судового розгляду справи не подавав.

З огляду на фактичні обставини справи дії ОСОБА_6 та ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України.

Необґрунтованими є посилання ОСОБА_5 на порушення судом першої інстанції його права на захист, оскільки на думку засудженого, справу розглянуто незаконним складом суду, тому що її необхідно було об'єднати в одне провадження з іншою справою щодо нього.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор після дослідження матеріалів справи перед початком проведення судових дебатів у цій справі заявив клопотання про об'єднання справ за обвинуваченням

ОСОБА_5 в одне провадження на підставі ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2012 року. Однак районний суд мотивованою постановою відмовив у задоволенні цього клопотання.

Не об'єднання справ за обвинуваченням ОСОБА_5 в одне провадження не порушує його права на захист і не збільшує обсягу пред'явленого йому обвинувачення, а тому такі дії суду не можна вважати істотними порушеннями кримінально-процесуального закону.

Що стосується призначеного ОСОБА_6 покарання, то воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Як убачається зі змісту вироку суду апеляційної інстанції, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та по суті визнаючи рішення суду про застосування до засудженого положень ст. 75 КК України безпідставним, апеляційний суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, конкретні обставини справи та обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання.

З урахуванням обставин вчинення протиправного діяння, поведінки ОСОБА_6 протягом досудового та судового слідства, а також терміну часу, протягом якого після затримання ОСОБА_6 той написав явку з повинною, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про безпідставність визнання таких обставин, як щире каяття у вчиненому, з'явлення із зізнанням та активне сприяння розкриттю злочину, такими, що пом'якшують покарання ОСОБА_6 А тому призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України є неможливим.

При цьому визначаючи необхідну міру покарання ОСОБА_6, апеляційний суд взяв до уваги ступінь тяжкості злочину, інкримінованого ОСОБА_6, те, що він за місцем проживання характеризується позитивно, відсутність обставин, які би пом'якшували його покарання, та вчинення ним злочину у стані алкогольного сп'яніння, що судом визнано обтяжуючою покарання обставиною.

З огляду на наведене покарання у виді позбавлення волі на строк

7 років з конфіскацією всього належного ОСОБА_6 майна цілком відповідає вимогам закону щодо мети покарання - не тільки виправлення й перевиховання засудженого, а й попередження вчинення нових злочинів.

Підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_6 покарання або застосування при його призначенні положень ст. 69 чи ст. 75 КК України під час перевірки матеріалів справи не встановлено.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою зміну чи скасування судових рішень, у справі не виявлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Комсомольського міського суду Полтавської області від

14 грудня 2012 року і ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня щодо ОСОБА_5 та вирок Апеляційного суду Полтавської області від 24 липня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без задоволення.