5-3749км13 Про таємне та відкрите викрадення чужого майна - 21.01.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 21 січня 2014 року справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2013 року.

Вироком Харківського районного суду Харківської області від 02 листопада 2012 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Апеляційного суду м. Севастополя за п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 194, статтями 70, 71 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 3 ст. 186 КК України - на строк 5 років.

На підставі ст. 70 цього Кодексу засудженому визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 4 та ч. 2 ст. 70 КК України шляхом поглинення покарання, призначеного за цим вироком, довічним позбавленням волі, призначеним за вироком Апеляційного суду м. Севастополя від 13 квітня 2005 року, ОСОБА_5 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зазначеним вироком також засуджено ОСОБА_7, судові рішення щодо якої в касаційному порядку не оскаржуються.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_7 1254 грн на користь потерпілої ОСОБА_8 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22 січня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

ОСОБА_5 визнано винуватим за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, у тому, що він 02 червня 2004 року приблизно о 15.00 год. з метою повторного заволодіння чужим майном шляхом вільного доступу проник у будинок АДРЕСА_1 звідки відкрито викрав у ОСОБА_9 1110 грн, що завдало значної матеріальної шкоди потерпілому.

Крім того, ОСОБА_5 за попередньою змовою з ОСОБА_7 у 20-х числах червня 2004 року приблизно о 22.00 год., діючи повторно, проник через вікно в будинок АДРЕСА_2 звідки таємно викрав майно ОСОБА_8 на загальну суму 1254 грн, чим заподіяв матеріальної шкоди потерпілій.

Продовжуючи свої протиправні дії, засуджені, діючи за попередньою змовою між собою, 08 серпня 2004 року приблизно о 23.00 год. з метою крадіжки чужого майна через вікно поникли в домоволодіння ОСОБА_9 і, застосувавши насильство, яке не було небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, відкрито викрали гроші останнього на загальну суму 2840 грн, чим завдали матеріальної шкоди потерпілому.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, не оскаржуючи фактичних обставин справи, юридичної кваліфікації своїх дій та розміру призначеного покарання, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. На думку засудженого, істотне порушення вимог процесуального закону полягало в тому, що перевірка вироку місцевого суду в суді апеляційної інстанції відбулася без участі його адвоката, що порушило його право на захист. Крім того, засуджений зазначає, що апеляційний суд не розглянув його доводів щодо незаконності постанови Харківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2005 року, якою постановлено етапувати ОСОБА_5 до Сімферопольського слідчого ізолятора; за цим фактом не винесено окремої ухвали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого та захисника на підтримання своїх доводів у касаційній скарзі, прокурора, який заперечив проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

За ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 цього Кодексу. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень у касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого.

Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі й додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій його було оскаржено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 не оскаржуються висновки суду про його винуватість у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 та ч. 3 ст. 186 КК України, та кримінально-правова оцінка його дій.

Перевіривши матеріали кримінальної справи в межах касаційних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що доводи засудженого в касаційній скарзі про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені під час провадження справи в суді апеляційної інстанції, є непереконливими.

Посилання засудженого на порушення апеляційним судом його права на захист позбавлені підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 КПК України 1960 року участь захисника при розгляді справи в апеляційному суді у випадках, передбачених ч. 1 цієї статті, є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Як свідчать матеріали справи, підстав, передбачених у ч. 1 ст. 45 КПК України 1960 року, для обов'язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства та під час розгляду кримінальної справи у судах першої та апеляційної інстанцій у справі стосовно ОСОБА_5 не вбачається.

В апеляції засудженого відсутнє клопотання про обов'язкову участь захисника в апеляційному суді, відсутня в матеріалах справи й окрема заява з цього приводу. З матеріалів справи випливає, що захиснику повідомляли про надходження апеляції засудженого та про призначення справи до розгляду в Апеляційному суді Харківської області на 22 січня 2013 року (т. 3, а. с. 82), а тому і в цій частині доводи в касаційній скарзі є немотивованими.

Посилання ОСОБА_5 на те, що його апеляцію розглянуто поверхово, не підтверджуються матеріалами справи. Під час перевірки справи в апеляційному порядку суд ретельно з'ясував усі апеляційні доводи засудженого та прокурора, й мотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Неприйняття апеляційним судом рішення в порядку ст. 23-2 КПК України 1960 року щодо порядку етапування ОСОБА_5 до Сімферопольського слідчого ізолятора в силу ст. 370 цього Кодексу не є підставою для скасування ухвали апеляційного суду.

Відповідно до положень ст. 380 КПК України 1960 року апеляційний суд лише за наявності підстав, передбачених ст. 23-2 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу. Як видно з матеріалів справи, апеляційний суд не встановив фактів порушення закону, причин і умов, що вимагали би вжиття відповідних заходів, а також інших, передбачених процесуальним законом, підстав для винесення окремої ухвали.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено, а отже немає, відповідно, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого немає.