Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Зубара В.В.,

суддів: Марчук Н.О., Романець Л.А.,

за участю прокурора Кравченко Є.С.,

розглянула в судовому засіданні 21 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 16 січня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області від 02 липня 2013 року.

Цим вироком, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду,

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз 11 травня 2011 року вироком Костопільського районного суду Рівненської області за ч. 2 ст. 190, ч. 1 ст. 296, ч. 1 ст. 389, ст. 70 КК України на 1 місяць 24 дня обмеження волі, засуджено за ч. 1 ст. 345 КК України до покарання у виді арешту на строк 6 місяців, за ч. 2 ст. 345 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винуватим та засуджено за те, що він 16 серпня 2011 року, знаходячись за місцем свого проживання в АДРЕСА_1, наніс удар кулаком в обличчя оперуповноваженому сектору карного розшуку Костопільського РВ УМВС України ОСОБА_3 під час виконання останнім своїх службових обов'язків, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Крім того, в той же день ОСОБА_2, перебуваючи у службовому кабінеті № 308 слідчого СВ Костопільського РВ УМВС України ОСОБА_4, словесно погрожував оперуповноваженому СКР Костопільського РВ УМВС України ОСОБА_3 убивством та фізичною розправою, у зв'язку з виконанням останнім постанови про привід.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями, постановленими щодо ОСОБА_2, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить їх скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, змінивши останньому міру запобіжного заходу з тримання під вартою на підписку про невиїзд. Свої вимоги захисник мотивує тим, що місцевий суд врахував лише показання потерпілого, які суперечать показанням свідків. Вказує також на те, що судом безпідставно не допитано свідка ОСОБА_5, а винесений вирок ґрунтується на припущеннях. Крім того, захисник посилається на невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 377 КПК України (1960).

Засуджений ОСОБА_2 у касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги захисника, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, а справу направити на нове розслідування.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора із запереченнями проти касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а касаційна скарга засудженого - частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України (1960) підставами для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК України (1960) вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо порушено право обвинуваченого на захист.

Крім того, статтею 59 та пунктом 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено конституційне право громадян на захист від обвинувачення.

Як убачається з протоколу судового засідання, підсудним та його захисником ОСОБА_1 після закінчення по справі судового слідства були заявлені клопотання про надання судом часу для підготовки до виступу в судових дебатах (а.с. 39 т. 2).

Однак, місцевий суд всупереч вимогам закону, не мотивувавши свого рішення, безпідставно відмовив підсудному та захиснику в наданні часу для підготовки до виступу в судових дебатах, чим порушив право підсудного на захист.

Також під час судового розгляду не були перевірені доводи засудженого ОСОБА_2 про застосування до нього фізичного тиску під час його утримання в ізоляторі тимчасового тримання.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 не можна вважати належно обґрунтованим, а постановлений вирок - законним.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду та залишаючи його без зміни, не звернув уваги на допущені місцевим судом порушення, а тому судові рішення першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, дослідити обставини справи, наявні докази, дати їм і доводам, висунутим у касаційних скаргах засудженого та захисника, належну оцінку та постановити законне й обґрунтоване рішення.

Запобіжний захід ОСОБА_2 колегія суддів вважає необхідним залишити без зміни - у вигляді тримання під вартою, виходячи з конкретних обставин справи та даних про його особу.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 16 січня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Рівненської області від 02 липня 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.