ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Орлової С.О.,
суддів: Пойди М.Ф., Кульбаби В.М.,
при секретарі Зінорук В.В.,
розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012180220000007, за обвинуваченням
ОСОБА_1,
липня 1978 року народження,
уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого: 19 вересня 1997 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області за ч. 3 ст. 81, ч. 2 ст. 140; ч. 3 ст. 140 КК України 1960 року до позбавлення волі на 4 роки з конфіскацією майна, звільненого 30 листопада 1999 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць 27 днів,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України,
за участю прокурора Матюшевої О.В.,
засудженого ОСОБА_1,
в с т а н о в и л а:
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 194 КК України до позбавлення волі на 9 років.
Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2013 року вирок суду першої інстанції змінено в порядку ст. 404 КПК України: виключено посилання на обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину щодо малолітніх. У решті вирок суду залишено без зміни.
У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, посилаючись на м'якість призначеного покарання. При цьому зазначає, що суди не дали належної оцінки тяжким наслідкам злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, та рецидиву злочинної діяльності. Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно виключив з числа обставин, що обтяжують покарання, вчинення злочину щодо малолітніх.
Захисник ОСОБА_2 в касаційній скарзі просить скасувати вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому як на порушення права обвинуваченого на захист посилається на те, що суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про допит як додаткових свідків інших співучасників злочину - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Зазначає, що засуджений не мав умислу та не вступав у попередню змову на знищення чужого майна шляхом підпалу, не був обізнаний про такий намір інших співучасників, на місце події прибув під психологічним і фізичним тиском ОСОБА_3 з метою лише налякати осіб, що торгують наркотичними засобами, проте від злочинних дій добровільно відмовився. Призначене ОСОБА_1 покарання захисник вважає необґрунтовано суворим, звертаючи увагу на те, що засуджений характеризується позитивно та, перебуваючи на волі протягом 11 років після події, не вчинив нових злочинів, чим довів своє виправлення.
Засуджений ОСОБА_1 у касаційній скарзі ставить питання про скасування судових рішень і закриття кримінального провадження, наводячи доводи, аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника.
Згідно з вироком суду в кінці жовтня 2001 року ОСОБА_1 вступив у злочинну змову з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 та іншими невстановленим слідством особами на умисне знищення та пошкодження шляхом підпалу чужого майна - трьох будинків на території Кременчуцького району Полтавської області, де проживали сім'ї осіб циганської національності. З метою реалізації спільного злочинного умислу вказані особи розподілили між собою об'єкти посягання, обумовили час і спосіб вчинення злочину та придбали бензин.
Діючи відповідно до попередньої домовленості, ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_10 28 жовтня 2010 року приблизно о 8 год 30 хв прибули до домоволодіння АДРЕСА_2, де, не перевіривши, чи знаходяться в будинку люди, не передбачаючи можливості їх загибелі або травмування, хоча повинні були й могли передбачити такі наслідки, умисно розлили бензин у приміщеннях і підпалили. У результаті таких дій вогнем було пошкоджено частину будівлі та знищено майно сім'ї ОСОБА_11, чим ОСОБА_11 завдано матеріальну шкоду на суму 3050 грн, що на момент вчинення злочину становило великий розмір, та загинули люди - ОСОБА_12, ОСОБА_13, малолітні ОСОБА_14, 1996 року народження, ОСОБА_15, 1998 року народження, і ОСОБА_16, 1995 року народження.
Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий частково підтримав касаційну скаргу прокурора, просив касаційні скарги засудженого та захисника залишити без задоволення, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, засудженого, який підтримав касаційні скарги свою й захисника, просив залишити скаргу прокурора без задоволення, вирок та ухвалу скасувати і закрити кримінальне провадження або направити справу на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 410- 411 КПК України доводи щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який згідно зі ст. 409 КПК України має право на скасування вироку з зазначених підстав.
Доводи, аналогічні викладеним у касаційних скаргах засудженого і захисника, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, відповідно до вимог ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необгрунтованими.
Погоджуючись з висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, за наведених у вироку обставин підтверджено показаннями самого засудженого, який не заперечував фактів підпалу іншими співучасниками будинку, внаслідок чого загинуло п'ятеро осіб, та своєї присутності на місці події, після чого він переховувався протягом 11 років, показаннями свідка ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_1 погодився на його пропозицію взяти участь у підпалі будівель, де торгували наркотичними засобами, з цією метою вони поїхали в м. Кременчук, проте в подальшому опинилися в різних групах.
Такі свідчення узгоджувалися з дослідженими судом показаннями в судовому засіданні ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, про те, що ОСОБА_1, будучи обізнаний про спільний план підпалу та проінструктований іншими співучасниками, в будинку одразу одягнув маску на обличчя й розлив бензин у приміщеннях, після чого дуже швидко спалахнуло полум'я (т. 3, а. с. 94-138).
Показання ОСОБА_6 обґрунтовано покладено судами в основу прийнятих рішень як допустимі докази. Згідно з ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.
Відповідно до вимог пункту 8 розділу ХІІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом, визначається в порядку, що діяв до набрання ним чинності.
ОСОБА_6 був допитаний судом під час розгляду кримінальної справи щодо нього у 2002 році до набрання чинності КПК України (4651-17) в порядку, передбаченому КПК України 1960 (1001-05) року. Разом із тим, встановлений статтею 300 КПК України 1960 року порядок допиту підсудного в судовому засіданні в присутності інших учасників процесу, кожен з яких мав право ставити йому запитання й використовувати відповіді на обґрунтування своїх позицій, по суті узгоджувався з вимогами ст. 225 КПК України. Кримінальний процесуальний закон не містить заборони щодо посилання судом на показання свідка, отримані в такий спосіб.
З показань у судовому засіданні свідка ОСОБА_17 вбачалося, що в кінці жовтня 2001 року ОСОБА_1, будучи знервованим, повідомив, що він разом з іншими особами підпалив чи спалив хату, у зв'язку з чим йому необхідно виїхати з міста.
Виникнення пожежі внаслідок навмисного підпалу з ознаками спеціальної підготовки події та її наслідки в виді знищення, пошкодження майна і загибелі людей підтверджено даними, які містяться в досліджених судом висновках пожежно-технічної, будівельно-технічної й судово-медичних експертиз (т. 2, а. с. 133-134, т. 3, а. с. 75, 82-93).
На підставі наведених доказів суди правильно встановили, що характер дій ОСОБА_1, а саме, розливання бензину в приміщеннях безпосередньо перед пожежею, свідчив про спрямованість його умислу на знищення чужого майна шляхом підпалу. Діючи спільно й узгоджено з ОСОБА_6 і ОСОБА_10, засуджений виконав частину обсягу дій, за допомогою яких було реалізовано такий спільний умисел, тобто вчинив злочин за попередньою змовою групою осіб.
Доводи сторони захисту про вчинення ОСОБА_1 дій, за які його засуджено, під примусом ОСОБА_3 перевірені судами й обгрунтовано спростовані. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_3 на місці події присутній не був, а тому засуджений мав об'єктивну можливість відмовитися від злочину.
Та обставина, що судом не були допитані як свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, на думку колегії суддів, не свідчить про порушення права обвинуваченого на захист, яке згідно з ч. 1 ст. 20 КПК України полягає в наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу обвинувачення, збирати й подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд неодноразово вживав передбачених законом заходів для забезпечення явки в судове засідання свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у тому числі шляхом примусових приводів, які не були виконані у зв'язку з відсутністю свідків за місцем реєстрації та неможливістю встановлення місця їх перебування (а. с. 23, 38, 45, 48, 54). Відповідно до вимог ст. 350 КПК України суд вирішив клопотання захисника про допит як свідка ОСОБА_3 та оголошення його в розшук з метою виклику в судове засідання. В задоволенні клопотання обгрунтовано відмовлено з огляду на те, що місцезнаходження вказаної особи невідоме, правові підстави для її розшуку відсутні, сторона захисту належним чином не обгрунтувала істотності значення показань ОСОБА_3 для кримінального провадження й неможливості вчинити належні дії для встановлення місця його перебування на стадії досудового розслідування.
Після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами сторона захисту не висловлювала клопотань про доповнення судового розгляду та не заперечувала проти переходу до судових дебатів.
Дії ОСОБА_1, які виразилися в умисному знищенні та пошкодженні чужого майна шляхом підпалу, що спричинило матеріальну шкоду у великих розмірах та загибель людей, правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 194 КК України.
Вирішення судами питання про призначення ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.
При цьому суди врахували ступінь тяжкості, конкретні обставини, наслідки вчиненого злочину, особу ОСОБА_1, який за місцем проживання характеризується позитивно, на момент вчинення злочину та затримання офіційно не працював, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебуває, протягом тривалого часу ухилявся від суду і слідства.
Обставин, що пом'якшують покарання, у справі не встановлено, а як обставини, що обтяжують покарання, враховано вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб та рецидив злочинної діяльності.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виключив з числа обставин, що обтяжують покарання, вчинення злочину щодо малолітніх.
Згідно з обвинуваченням, пред'явленим ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 194 КК України та визнаним судом доведеним, встановлено необережну форму вини засудженого щодо наслідків своїх дій у виді загибелі людей. Тобто вчинення злочину щодо малолітніх не охоплювалося умислом ОСОБА_1, а тому відповідно до ч. 2 ст. 67 КК України не може бути враховано як обставина, що обтяжує покарання.
Разом із тим, суд урахував інші обставини й дані про особу ОСОБА_1, на які посилається прокурор у скарзі та призначив засудженому покарання, за строком наближене до максимального в межах санкції ч. 2 ст. 194 КК України.
Підстав для пом'якшення призначеного покарання колегія суддів не знаходить з огляду на тяжкість наслідків злочину, ухилення ОСОБА_1 від суду і слідства протягом тривалого часу, наявність кількох обставин, що обтяжують покарання, та відсутність обставин, які його пом'якшують.
Призначене ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Доводи касаційних скарг і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами ял зміни або скасування судових рішень.
Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.
ухвала суду касаційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 445 КПК України.
Судді: С.О. Орлова М.Ф. Пойда В.М. Кульбаба