5-192км14 Про таємне викрадення майна та скоєння розбою із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я - 16.01.2014 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 16 січня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 жовтня 2013 року.

Зазначеним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше судимого:

- 8 липня 2009 року Рівненським міським судом Рівненської області за ч. 2 ст. 190 КК України, з застосуванням ст. 75 КК України, до позбавлення волі на 2 роки з іспитовим строком на 2 роки,

- за ч. 2 ст. 185 КК України - до позбавлення волі на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 187 КК України - до позбавлення волі на 5 років.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно визначено покарання в виді позбавлення волі на 5 років.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2009 року та остаточно призначено покарання в виді позбавлення волі на 5 років 6 місяців.

Ухвалою апеляційного суду вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду 6 серпня 2007 року приблизно о 6 год ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 з метою заволодіння майном ОСОБА_2 вчинив напад на нього з застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров'я, а саме, наніс удар по голові, заподіявши легке тілесне ушкодження. Внаслідок таких дій ОСОБА_2 знепритомнів, а засуджений заволодів його майном загальною вартістю 2 519 грн 21 коп, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.

Крім цього, в ніч з 26 на 27 лютого 2011 року ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3, якого засуджено вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 2 грудня 2011 року, та особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, поблизу автостанції по вул. М. Хасевича у м. Рівне повторно таємно викрав майно, що належало ОСОБА_4, вартістю 12 337 грн, завдавши матеріальної шкоди на вказану суму.

17 березня 2011 року приблизно о 1 год ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_3 поблизу магазину "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_2 повторно таємно викрав майно, що належало ОСОБА_4, на суму 340 грн, завдавши потерпілому матеріальної шкоди у вказаному розмірі.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та недоведеність його участі у вчиненні злочинів. Як на порушення свого права на захист вказує на проведення з ним слідчих дій під час перебування в лікарні в тяжкому стані під дією знеболюючих препаратів. Вважає, що орган досудового слідства і суд не встановили час, місце, спосіб та інші істотні обставини вчинення ним розбійного нападу на ОСОБА_2 Звертає увагу, що вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 1 червня 2012 року його було виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України. Апеляційний суд, на думку засудженого, не перевірив та не дав відповіді на аналогічні доводи, що були наведені в його апеляції на вирок місцевого суду.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, котрий просив частково задовольнити касаційну скаргу, в порядку ст. 395 КПК України 1960 року у зв'язку з порушенням судом вимог ст. 375 КПК України 1960 року судові рішення в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України змінити, перекваліфікувати дії засудженого на ч. 2 ст. 186 КК України та призначити покарання в межах санкції цієї частини статті, в частині засудження за ч. 2 ст. 185 КК України вирок та ухвалу скасувати і закрити кримінальну справу, виключити з судових рішень вказівку про застосування ст. 71 КК України при призначенні остаточного покарання, в решті вирок і ухвалу залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 367- 369 КПК України 1960 року доводи щодо однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки апеляційного суду, який згідно зі ст. 366 КПК України 1960 року має право на скасування вироку з зазначених підстав.

Доводи щодо недоведеності участі ОСОБА_1 у вчиненні злочину щодо ОСОБА_2, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені апеляційним судом, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у справі доказам.

Суд апеляційної інстанції проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи апеляції засудженого та його захисників на вирок місцевого суду без задоволення, відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляції необґрунтованими.

Погоджуючись з висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_1 у викраденні майна ОСОБА_2 з застосуванням фізичного насильства за наведених у вироку обставин підтверджено показаннями самого засудженого, який не заперечував фактів відвідування ОСОБА_2 6 серпня 2007 року й заволодіння його мобільними телефонами, та свідченнями потерпілого про те, що безпосередньо перед пограбуванням в його помешканні знаходився лише ОСОБА_1, відчинивши засудженому двері й повернувшись до нього спиною, він одразу відчув удар у потилицю, знепритомнів, а прийшовши до тями, виявив відсутність своїх мобільних телефонів. При цьому ОСОБА_2 категорично стверджував, що добровільно засудженому цих телефонів не віддавав і про їх передачу не домовлявся (т. 2, а. с. 249, 258-259, 261).

До вчинення злочину ОСОБА_2 з ОСОБА_1 у неприязних стосунках не перебував, підстав обмовляти його не мав та будь-яких даних, які могли би ставити під сумнів достовірність показань потерпілого, у справі не встановлено.

Крім цього, свідчення ОСОБА_2 узгоджувалися з даними, які містяться в висновку судово-медичної експертизи, показаннях у судовому засіданні експерта ОСОБА_5 щодо характеру, ступеню тяжкості виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень і механізму їх заподіяння та іншими дослідженими й належним чином оціненими судом доказами, зміст яких докладно викладений у вироку (т. 1, а. с. 73,т. 2, а. с. 259-зворот-260).

На підставі наведених доказів суди з достатньою повнотою встановили час, місце, спосіб вчинення злочину щодо ОСОБА_2 та інші обставини, які мали істотне значення для правильного вирішення справи.

Доводи засудженого про проведення з ним слідчих дій у той час, коли він мав незадовільний стан здоров'я, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки вирок та ухвалу не обґрунтовано показаннями ОСОБА_1, даними під час досудового слідства.

Разом із тим, перевіряючи справу в повному обсязі у порядку ст. 395 КПК України 1960 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що при вирішенні справи по суті обвинувачення судами допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 375 КПК України 1960 року після скасування вироку (постанови) в апеляційному порядку при новому розгляді справи судом апеляційної інстанції застосування закону про більш тяжкий злочин та посилення покарання допускається тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляцією прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин або коли при скасуванні вироку визнано необхідним застосувати більш суворе покарання, а також, коли при додатковому розслідуванні буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Як убачається з матеріалів справи, вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 1 червня 2012 року дії ОСОБА_1 за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_2 були перекваліфіковані з ч. 2 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 186 КК України, а за епізодами щодо потерпілого ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК України, ОСОБА_1 виправдано (т. 2, а. с. 44-48).

На вказаний вирок було подано апеляцію прокурором, який ставив питання про постановлення апеляційним судом нового вироку та визнання ОСОБА_1 винним за всіма епізодами обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187; ч. 2 ст. 185 КК України (т. 2, а. с. 73-75).

Потерпілими ОСОБА_4, ОСОБА_2 або їх представниками вирок в апеляційному порядку не оскаржувався.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 9 жовтня 2012 року апеляцію прокурора було визнано такою, що задоволенню не підлягає, та відмовлено в її задоволенні в повному обсязі. Вирок було скасовано за апеляціями засудженого та його захисника через однобічність, неповноту досудового й судового слідства та істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону. Питання про необхідність застосування кримінального закону про більш тяжкий злочин судом апеляційної інстанції не ставилося (т. 2, а. с. 138-139).

Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_1 за результатами нового розгляду справи, винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187; ч. 2 ст. 185 КК України, без апеляційного приводу погіршив становище засудженого, чим порушив вимоги ст. 375 КПК України 1960 року.

На підставі ст. 395, п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України вирок та ухвалу в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 187 КК України слід змінити, перекваліфікувавши його дії на ч. 2 ст. 186 КК України, а в частині засудження за ч. 2 ст. 185 КК України - скасувати і кримінальну справу закрити.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_1 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, особу засудженого, який на момент скоєння злочину не мав судимості в силу ст. 89 КК України, до затримання не працював, на диспансерних наркологічному і психіатричному обліках не перебуває, за місцем проживання характеризується формально позитивно (т. 1, а. с. 155, 157, 159, 161, 176-181).

Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, у справі не встановлено.

Оскільки в частині засудження ОСОБА_1 за злочини, вчинені після постановлення вироку від 8 липня 2009 року, судові рішення скасовуються з закриттям кримінальної справи, з вироку та ухвали слід виключити вказівку на застосування ст. 71 КК України при призначенні засудженому остаточного покарання.

Злочин, за який ОСОБА_1 засуджується в даній справі до покарання, що належить відбувати реально, він вчинив до постановлення вироку від 8 липня 2009 року, яким його звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 70 КК України та роз'яснень, які містяться в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2009 року щодо ОСОБА_1 підлягає самостійному виконанню.

Доводи касаційної скарги і матеріали справи не містять вказівок на порушення вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень.

Керуючись статтями 394- 396, 398 Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року № 10-0105 (в редакції Закону від 18 вересня 2012 року № 5290-VI (5290-17) ), п. п. 11, 15 Перехідних положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 (4651-17) року № 4651-VI, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

За доводами касаційної скарги та в порядку ст. 395 КПК України вирок Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1 в частині засудження за ч. 2 ст. 187 КК України змінити.