Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, судді Горбатюка С.А. (доповідач) Суддів Мороз Л.Л. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом Житлово-будівельного кооперативу (далі - ЖБК) "Славутич-2" до Київської міської державної адміністрації, треті особи - Комунальне підприємство (далі - КП) "Київжитлоспецексплуатація", Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про скасування розпорядження за касаційною скаргою ЖБК "Славутич-2" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року

У квітні 2011 року ЖБК "Славутич-2" в Окружному адміністративному суді м. Києва пред'явив позов до Київської міської державної адміністрації, треті особи - КП "Київжитлоспецексплуатація", Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про скасування розпорядження.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 (ra1112017-10) "Про питання організації управління районами у м. Києві" підвальні приміщення загальною площею 779,4 кв. м., сходові клітини загальною площею 59,9 кв. м. і службові приміщення ЖБК "Славутич-2" на першому поверсі будинку загальною площею 30,5 кв. м. у складі об'єкту загальною площею 1867,50 кв. м. у житловому будинку по вул. Бучми, 6-А у м. Києві закріпленні на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація".

Вважає, що дане розпорядження Київською міською державною адміністрацією прийнято без дотримання вимог чинного законодавства, що призвело до порушення права власності Кооперативу на частину об'єкту нерухомого майна.

Просив скасувати розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 (ra1112017-10) "Про питання організації управління районами у м. Києві" в частині закріплення за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" нежилих підвальних приміщень загальною 1867,50 кв. м.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2011 року, залишеною без зміни ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

Посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ЖБК "Славутич-2" оскаржив їхні рішення у касаційному порядку. У касаційній скарзі просить рішення судів скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суди у відповідності із вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язані були перевірити чи оскаржувані дії вчинені, а рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо, та в залежності від встановленого - вирішити спір.

Предметом спору у цій справі є правомірність розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 (ra1112017-10) "Про питання організації управління районами у м. Києві".

З матеріалів цієї справи вбачається, що згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи, серія А00 № 773718, ЖБК "Славутич-2" є юридичною особою та зареєстрований Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією по вул. А.Бучми, 6-А в м. Києві (номер запису 10671200000008783).

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 (ra1112017-10) "Про питання організації управління районами у м. Києві" нежилі приміщення, площею 1867,50 м.кв. у житловому будинку по вул. А.Бучми, 6-А в м. Києві закріплені на праві господарчого відання за Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація".

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12 травня 2011 року № 715 (ra0715017-11) "Про окремі питання виконання розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 "Про питання організації управління районами в м. Києві" (із змінами та доповненнями) внесені зміни, а саме Додаток 11 до розпорядження від 10 грудня 2010 року № 1112 (ra1112017-10) викладено в новій редакції, із змісту якої вбачається, що до комунальної власності територіальної громади м. Києва передані нежилі приміщення у житловому будинку по вул. А.Бучми, 6-А у м. Києві площею 537,2 кв. м.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що приміщення, передані до господарського відання Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація", перебували у державній власності, а у подальшому у комунальній власності та ніколи не передавались у власність ЖБК "Славутич-2", а отже, відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, діяв на підставі та в межах наданих йому повноважень.

З цим погодився й суд апеляційної інстанції.

Колегії суддів не може погодитися з такою правовою позицією судів попередніх інстанцій, оскільки вона є такою, що ґрунтується на неповно та не всебічно встановлених обставинах справи, і не відповідає вимогам чинного законодавства з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема право власності на нерухоме майно.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" надано визначення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Такою реєстрацією є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 19 цього ж Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону. Наказом Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) затверджено Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Цим Положенням встановлено, що до прийняття Верховною Радою України та набрання чинності законом України про державну реєстрацію прав на об'єкти нерухомого майна бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно, воно визначає порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні і направлено на забезпечення визнання та захисту цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна, активізації інвестиційної діяльності.

У матеріалах справи відсутні докази того, що право власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, підвальні приміщення загальною площею 779,4 кв. м., сходові клітини загальною площею 59,9 кв. м. і службові приміщення ЖБК "Славутич-2" на першому поверсі будинку загальною площею 30,5 кв. м. у складі об'єкту загальною площею 1867,50 кв. м. у житловому будинку по вул. Бучми, 6-А у м. Києві було оформлено за територіальною громадою м. Києва, останній було видано свідоцтво про право власності на відповідні об'єкти нерухомого майна і це право власності було зареєстроване у встановленому порядку.

Між тим, у відповідності до частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" права на нерухоме майно, у тому числі й право власності, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За відсутності державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна особа не може бути визнана власником, а відповідно й розпоряджатися своїм майном, у тому числі передавати у відання інших юридичних осіб.

Суд першої інстанції при вирішенні даного спору не врахував, що сам факт прийняття рішень органом місцевого самоврядування не може бути підтвердженням набуття територіальною громадою права власності на нежитлові приміщення, оскільки відповідно до чинного законодавства право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації та виникає після проведення такої реєстрації.

Як видно з листа Головного управління комунальної власності від 21 червня 2011 року № 042/13/1-640 оформлення документів з видачею свідоцтва про право власності на нежилі приміщення загальною площею 1876,5 кв. м. у житловому будинку по вул. Бучми, 6-А у м. Києві не здійснювалося.

Ці обставини судами першої та апеляційної інстанцій не перевірялися і їм не надавалася відповідна правова оцінка.

За приписами статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію про предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В матеріалах справи відсутні докази того, що нежилі приміщення, які зазначені в оскаржуваному розпорядженні, дійсно належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Отже, застосувавши норми матеріально права без повного та всебічного встановлення обставин щодо відсутності (наявності) оформлених та зареєстрованих відповідно до чинного законодавства України прав власності, а також щодо документального визначення вимірного обсягу та місця розміщення об'єктів права власності, суди дійшли поспішного висновку про правомірність розпорядження відповідачем об'єктами нерухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення повинні бути законними і обґрунтованими.

Суди не виконали вимог вказаного процесуального закону й постановили рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції більш повно встановити обставини у справі з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції та у залежності від встановленого, вирішити спір.

При цьому слід мати на увазі, що нежитлові приміщення у будинку, які були передані у власність ЖБК "Славутич-2" при прийнятті будинку в експлуатацію, не можуть бути об'єктами комунальної власності без попереднього їх відчуження власником у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Однак, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За правилами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись статтями 210, 220, 222, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Славутич-2" задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 вересня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2012 року скасувати, а справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Славутич-2" до Київської міської державної адміністрації, треті особи - Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація", Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація про скасування розпорядження направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.