Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кравченка С. М.,

суддів: Літвінова Є. В., Суржка А. В.,

з участю прокурора Матюшевої О. В.

розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2013 року,

Вироком Шевченківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, раніше не судимий,

засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного судом основного покарання, з встановленням трьохрічного іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Вироком вирішено питання про відшкодування моральної шкоди, про стягнення судових витрат та про речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2013 року вирок змінено, збільшено розмір суми, яка підлягає стягненню з засудженого на користь потерпілого ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної злочином до сорока тисяч гривень. Виключено з вироку вказівку про стягнення з засудженого коштів, витрачених на оплату правової допомоги в сумі 1000 (однієї) тисячі гривень.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 05 вересня 2009 року близько 12 год. 00 хв. керуючи технічно справним автомобілем "ВАЗ- 21063", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по пер. Гвардійському м. Балаклея, Харківської області в напрямку залізничної станції "Вербівка". Перед перехрестям з вул. Перемоги, ОСОБА_1 зупинився і в порушення вимог дорожнього знаку 2.1 "Дати дорогу", грубо порушив вимоги п.п. 1.5, 10.1, 16.11 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , проявив неуважність, відновив рух і виїхавши на головну дорогу вул. Перемоги, здійснив зіткнення зі скутером "Навігатор" під керуванням ОСОБА_2, який рухався прямолінійно зліва на право відносно його руху. В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Вказані порушення Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 знаходяться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою.

У касаційній скарзі засуджений, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу Апеляційного суду змінити, шляхом виключення з його обвинувачення вказівки на порушення вимог п. 16.11 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , перекваліфікації його дій з ч. 2 на ч. 1 ст. 286 КК України, відповідного пом'якшення призначеної міри покарання і зниження суми компенсації моральної шкоди, з урахуванням обопільної провини учасників ДТП, до 10000 грн.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що судом при винесенні вироку не було враховано, що на схемі дорожньо-транспортної пригоди будь-які дорожні знаки перед перехрестям вул. Перемоги і пр. Гвардійським не зафіксовано; довідка Балаклійської Міської Ради про те, що пр. Гвардійський у м. Балаклії має тверде покриття змішаного типу; долученого до матеріалів кримінальної справи відеозапису місця події, який підтверджує відсутність у напрямку руху перед перехрестям дорожнього знаку 2.1 "Дати дорогу"; що протокол додаткового огляду місця ДТП складено через значний проміжок часу, суперечить первинним матеріалам за фактом ДТП та відеозапису місця події, в силу чого не має певного доказового значення.

Всі вище наведені дані, на думку скаржника, вказують на обопільну вину у дорожньо-транспортній пригоді, відсутність в його діях порушення п. 16.11. ПДР (1306-2001-п) України, неправильну кваліфікацію дій.

Крім того, в результаті проведеного досудового слідства та судового розгляду так і не був встановлений єдиний детальний механізм, час та обставини отримання травм ОСОБА_2, не усунуті протиріччя між даними, зафіксованими в первинній медичній документації і фактичними обставинами справи, не встановлені конкретні причини тривалості лікування і стійкості утрати працездатності, не доведена невиліковність травми у випадку застосування раціональних методів лікування.

Також вказує, що судом апеляційної інстанції при винесенні рішення безпідставно збільшено суму матеріальної шкоди, без урахуванням всіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Вирішення питань, зазначених у касаційній скарзі засудженого щодо невідповідності висновків, які викладені у постановлених по справі судових рішеннях, фактичним обставинам справи, а також здійснення оцінки доказів у кримінальній справі до повноважень касаційного суду не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 367 КПК України 1960 року перегляд справ з підстав однобічності або неповноти дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи віднесено до компетенції апеляційного суду.

Суд першої інстанції, перевіривши матеріали справи та дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, визнав винним ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Докладні мотиви щодо оцінки доказів із дотриманням вимог ст. 334 КПК України 1960 року наведено у вироку суду.

Не погоджуючись з вироком суду, захисником засудженого подано апеляцію, в якій наводились доводи, у тому числі аналогічні доводам касаційної скарги ОСОБА_1, зокрема і про неправильну кваліфікацію.

Апеляційний суд в межах повноважень та в порядку визначеному ст. 365 КПК України розглянув у повному обсязі доводи апеляції захисника засудженого щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування вимог кримінального закону. Визнав ці доводи, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, безпідставними і обґрунтовано дійшов висновку про залишення вироку відносно засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України без зміни, але при цьому обґрунтовано змінив вирок в частині відшкодування моральної шкоди.

При цьому апеляційним судом враховано характер, об'єм і тривалість моральних страждань потерпілого ОСОБА_2, що він утратив 70 відсотків працездатності, до теперішнього часу продовжує лікування, потребує в протезуванні, визнаний інвалідом.

Висновки апеляційного суду належним чином мотивовані. Вважати ці висновки необґрунтованими чи сумнівним підстав немає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону або неправильного застосування ними кримінального закону при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій, судом касаційної інстанції не виявлено.

Призначене покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів,-

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду Харківської області від 26 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 06 червня 2013 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.