5-4916к13 Про керування автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, перевищення швидкості руху автомобіля, що призвело до зіткнення кількох автомобілів та заподіяння кільком особам тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості - 24.12.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 24 грудня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 5 серпня 2013 року.

Вироком Дергачівського районного суду Харківської області від 13 грудня 2012 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, визначені ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути зі ОСОБА_6 8732,10 грн на користь держави в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого та 128 962,23 грн на користь ТОВ МНВП "Аріс" ЛТД в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Апеляційний суд Харківської області, задовольнивши апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5, скасував вирок місцевого суду в частині призначеного засудженому покарання і постановив щодо нього свій вирок від 05 серпня 2013 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 16 жовтня 2011 року приблизно о 15.30 год. у стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним автомобілем ГАЗ-33021 (реєстр. № НОМЕР_4) і рухаючись зі швидкістю 90 км/год автошляхом Київ-Харків-Довжанський на території Дергачівського району Харківської області, перед початком обгону автомобіля, що їхав у попутному напрямку, та зміною напрямку руху вліво не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він збирається виїхати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "Toyota" (реєстр. № НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_8, що привело до подальшого зіткнення з автомобілем ВАЗ-21703 (реєстр. № НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_5 та з автомобілем "Suzuki" (реєстр. № НОМЕР_3) під керуванням ОСОБА_9

Вчинивши такі дії, ОСОБА_6 порушив вимоги пунктів 1.5, 10.1 і 14.2 "в" Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої водій автомобіля ВАЗ-21703 ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир цього автомобіля ОСОБА_10 - тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7, не оспорюючи обґрунтованості засудження та правильності кваліфікації дій ОСОБА_6, посилаючись на явну несправедливість внаслідок суворості призначеного засудженому покарання, просить вирок апеляційного суду змінити, пом'якшити захід примусу, обравши його не пов'язаним із позбавленням волі, застосувавши ст. 75 КК України. Вважає, що судом повною мірою не враховано даних про особу засудженого та ряду пом'якшуючих покарання обставин.

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, засуджений ОСОБА_6 просить пом'якшити захід примусу, обравши його не пов'язаним із позбавленням волі, застосувавши ст. 75 КК України. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що апеляційний суд, застосувавши реальну міру покарання, належним чином не врахував того, що ОСОБА_6 щиро розкаявся у скоєному, злочин вчинив з необережності, повністю відшкодував матеріальну та моральну шкоду потерпілому ОСОБА_5, а також інших обставин, які пом'якшують покарання. Крім того, зазначає, що потерпілий ОСОБА_5 за межами строків апеляційного оскарження вніс зміни до своєї апеляції, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого, а апеляційний суд незаконно їх розглянув. Скаржник указує також на те, що апеляційний суд не навів доводів необґрунтованості висновків суду першої інстанції про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілого, який заперечив проти задоволення скарг, просив судове рішення залишити без зміни, думку прокурора щодо безпідставності касаційних вимог і законності рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження, зокрема з боку сторони захисту, були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання брати участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог ст. 394 КПК України 1960 року участь засудженого в розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність засудженого, його захисника під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі й додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій його було оскаржено.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_6 у його вчиненні, кримінальноправова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційних скаргах не оспорюються.

Перевіривши матеріали кримінальної справи в межах касаційних вимог, колегія суддів вважає непереконливими доводи, наведені в касаційних скаргах, про суворість призначеного засудженому покарання.

Виходячи з положень статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.

Постановляючи свій вирок у частині призначення покарання засудженому ОСОБА_6, апеляційний суд урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й усі інші обставини, які мають правове значення, і дійшов обґрунтованого висновку про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК України, що призвело до м'якості заходу примусу, незабезпечення досягнення його мети.

При визначенні ступеня тяжкості вчинених злочинів суд апеляційної інстанції виходив із того, що злочин віднесено до категорії тяжких, унаслідок грубого порушення засудженим правил дорожнього руху при керуванні транспортним засобом потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості, а потерпілий ОСОБА_5 - тяжкі тілесні ушкодження, в результаті яких останній отримав третю групу інвалідності та тривалий час перебував на лікуванні. Крім того, суд узяв до уваги думку потерпілого ОСОБА_5 про м'якість призначеного судом першої інстанції покарання.

Досліджуючи дані про особу засудженого, суд установив, що за місцем проживання ОСОБА_6 характеризується посередньо, згідно зі ст. 89 КК України є не судимим, не замається суспільно корисною працею.

Крім того, суд встановив обставину, яка згідно ст. 67 КПК України обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Разом із тим, апеляційний суд відповідно до постановленого вироку погодився з висновками суду першої інстанції про наявність пом'якшуючих покарання обставин, а саме визнання вини, щире каяття й те, що винний добровільно відшкодував потерпілому ОСОБА_5 завдану шкоду. Однак апеляційний суд зазначив, що посилання суду першої інстанції на активне сприяння розкриттю злочину як на обставину, що пом'якшує покарання, носить формальний характер, оскільки цей висновок є невмотивованим і не підтверджується матеріалами справи.

Взявши до уваги наведені дані про особу винного та обставини, які впливають на призначення покарання, апеляційний суд призначив ОСОБА_6 покарання не в максимальних межах санкції кримінального закону.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання внаслідок суворості у касаційній скарзі не міститься. До того ж засуджений та захисник фактично не оспорюють визначених судом виду й розміру заходу примусу, а заперечують рішення щодо порядку відбування покарання.

З урахуванням наведеного суд, дотримуючись принципу індивідуалізації відповідальності та керуючись статями 50, 65 КК України, призначив засудженому покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Підстав для пом'якшення покарання і, зокрема, для застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання, про що йдеться у поданих касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.

Безпідставними також є доводи ОСОБА_6 про те, що потерпілий ОСОБА_5 за межами строків апеляційного оскарження вніс зміни до своєї апеляції, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого, а апеляційний суд незаконно їх розглянув.

Так, згідно з вимогами ст. 355 КПК України 1960 року особа, яка подала апеляцію, має право подати додаткові доводи й міркування до клопотань та висновків, уже викладених в апеляції, а також змінити ці клопотання й висновки, вказати нові підстави для скасування або зміни судового рішення чи відкликати свою апеляцію.

Як убачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_5 заявою від 23 липня 2013 року відкликав доповнення до апеляції від 17 січня 2013 року і просив задовольнити його апеляційні вимоги на підставах, викладених у його апеляції від 24 грудня 2012 року, яку подав в межах апеляційного оскарження вироку суду першої інстанції (а.с. 385). Отже, апеляційний суд перевірив законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 на підставах, наведених в апеляції потерпілого від 24 грудня 2012 року.

Істотних порушень вимог матеріального чи кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено, тому відповідно, немає підстав для задоволення касаційних скарг.