Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючої Щепоткіної В.В., суддів:Фурика Ю.П., Єленіної Ж.М., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 24 грудня 2013 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 09 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2013 року щодо ОСОБА_5

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 09 липня 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, останнього разу 30 червня 2010 року Костопільським районним судом Рівненської області за ч. 3 ст. 185, ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 4 місяці, 04 жовтня 2011 року постановою Сарненського районного суду Рівненської області звільненого умовно-достроково від невідбутої частини покарання у виді 6 місяців 27 днів позбавлення волі, засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у виді 100 годин громадських робіт;

за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 11 жовтня 2012 року близько 17:00, перебуваючи в будинку ОСОБА_6 по АДРЕСА_2, умисно, з мотивів давно триваючих особистих неприязних відносин наніс побої потерпілому ОСОБА_7, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень останньому.

11 жовтня 2012 року біля 17:00 ОСОБА_5, будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України, перебуваючи в будинку ОСОБА_6 по АДРЕСА_2, відкрито, з корисливих спонукань заволодів грошовими коштами ОСОБА_7, які перебували у кишені штанів останнього, в сумі 3700 грн та 1650 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 13 188,45 грн, заподіявши потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 16 888,45грн.

08 березня 2013 року близько 19:30 ОСОБА_5 з метою вчинення крадіжки прибув до будівлі Центру культури і дозвілля, розташованого за адресою: пров. Артилерійський, 5-А у м. Костопіль Рівненської області, де шляхом вільного доступу піднявся на дах і за допомогою металевої фомки повторно намагався таємно заволодіти оцинкованими металевими листами покриття даху у кількості 7 штук, загальною вартістю 148,2 грн, але не довів злочин до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був виявлений працівниками Костопільського РВ УМВС України у Рівненській області.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2013 року вирок змінено, виключено з його мотивувальної частини посилання, що обставиною, яка обтяжує покарання засудженого, є рецидив злочину. В іншій частині вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 змінити, призначивши йому за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки. Вказує, що під час судового слідства потерпілий ОСОБА_7 висловлював думку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, а також прокурор в судових дебатах поросив суд призначити засудженому покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки.

Перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається із доданої до касаційної скарги копії вироку, при обранні ОСОБА_5 міри покарання за ч. 2 ст. 186 КК України суд належним чином врахував тяжкість вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу винного, який негативно характеризується, раніше неодноразово судимий, звільнившись з місць позбавлення волі, де відбував покарання за тяжкий корисливий злочин, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знову вчинив ряд злочинів, у тому числі і корисливі.

Прийнявши зазначене до уваги, а також обставини, які пом'якшують покарання - визнання засудженим ним вини та щире каяття, суд дійшов умотивованого висновку про призначення ОСОБА_5 мінімального покарання в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів застосував принцип поглинення менш суворих покарань більш суворим.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість колегія суддів не убачає.

Апеляційний суд, перевіривши справу за апеляціями засудженого та його захисника, доводи яких є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, обґрунтовано визнав їх неспроможними та з наведенням відповідних мотивів ухваленого рішення залишив вирок щодо ОСОБА_5 в частині призначеного йому покарання без зміни.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника та доданих до неї копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, то згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Костопільського районного суду Рівненської області від 09 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 11 вересня 2013 року щодо ОСОБА_5.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.