Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Марчук Н.О.,

суддів: Шилової Т.С., Зубара В.В.,

розглянувши в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013020130000406, за обвинуваченням

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Антонівка Луцького району

Волинської області, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою апеляційного суду, винесеною щодо ОСОБА_1 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, просить її скасувати та призначити новий розгляд провадження у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням вимог ч. 1 ст. 69 КК України, в достатній мірі не врахував те, що вчинений ним злочин відноситься до категорії тяжких, засуджений раніше судимий за корисливі злочини до позбавлення волі, судимість за які не знята та не погашена у встановленому законом порядку, безпідставно послався на обставину, що пом'якшує покарання - добровільне відшкодування завданої шкоди, у зв'язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Крім того, прокурор у своїй скарзі посилається на невідповідність ухвали суду апеляційної інстанції вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 10 вересня 2013 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 у кінці березня 2013 року, знаходячись по АДРЕСА_2, через вікно незаконно проник у АДРЕСА_2, звідки таємно викрав майно ОСОБА_2, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 482 грн.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання прокурором порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, вивчивши надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК України в касаційному порядку прокурором не оспорюються.

Щодо доводів прокурора про м'якість призначеного засудженому покарання у зв'язку з безпідставним застосуванням до ОСОБА_1 вимог ч. 1 ст. 69 КК України, то вони є необґрунтованими.

За змістом ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 69 КК України призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання може мати місце лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Як видно з мотивувальної частини вироку, при вирішенні питання про можливість застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, те, що даний злочин згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та наявність обставин, які пом'якшують покарання: щире каяття у вчиненому, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих збитків, а також дані про його особу, зокрема, те, що він раніше судимий, має незняту та непогашену в установленому порядку судимість, не працює, хворіє на психічну хворобу, викрав майно незначної вартості. Крім того, судовими інстанція враховано думку потерпілого, який не має будь-яких претензій до засудженого та просив його суворо не карати.

На думку колегії суддів, рішення суду про можливість застосування вимог ч. 1 ст. 69 КК України при призначенні ОСОБА_1 покарання є мотивованим, обґрунтованим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Крім того, доводи щодо м'якості призначеного покарання, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора на вирок місцевого суду, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України підстав для задоволення касаційної скарги немає та вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів

Відмовити прокурору в відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області від 10 вересня 2013 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.