Колегія суддів cудової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого-судді Єлфімова О.В., суддів: за участю прокурора Крещенка А.М., Пузиревського Є.Б., Деруна А.І.,

розглянула в судовому засіданні 24 грудня 2013 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2013 року.

Зазначеним вироком, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимостей, засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

Також вироком суду вирішені питання щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_7

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2013 року вирок місцевого суду змінено. Постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік. В іншій частині вирок залишено без змін.

Згідно з вироком суду, 17 вересня 2011 року ОСОБА_7 на власному автомобілі ВАЗ-21013 д.н. НОМЕР_1 приїхав до домогосподарства АДРЕСА_1 для того, щоб з-під його паркану забрати належний йому задній міст від автомобіля ГАЗ-53. При завантаженні даного моста, між ОСОБА_7 та його братом ОСОБА_6 виникла суперечка, під час якої ОСОБА_6 наніс палкою удари ОСОБА_7 по задній частині тулуба та лівій верхній кінцівці, а також удар кулаком в обличчя. В результаті навмисних дій ОСОБА_6, потерпілий отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд. Вказує на істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, зокрема: порушене право на захист ОСОБА_7, що полягало у позбавленні останнього права приймати участь у попередньому розгляді справи, оскільки як засудженого так і його захисника про час та місце розгляду справи не повідомлено, а розписку засудженого про отримання обвинувального висновку підроблено. Зазначає, що заявлені у суді першої інстанції клопотання не розглядались, а процесуальні рішення прийняті по ним - не оголошувались. Стверджує, що суд апеляційної інстанції в ухвалі не надав відповіді на всі доводи, які містяться в його апеляційній скарзі та не навів мотивів прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Потерпілим ОСОБА_7 було подано заперечення на касаційну скаргу, в якому він просить вирок та ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6, у злочині, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які судом належно досліджені та оцінені.

Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації злочинних дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 122 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Посилання захисника про те, що місцевий суд не проводив попереднього розгляду справи, чим істотно порушив кримінально-процесуальний закон, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 370 КПК 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Так, з протоколу судового засідання убачається, що попередній розгляд справи проведено з дотриманням вимог ст. ст. 237, 240 - 245 КПК 1960 року (а.с. 166, 167), за участю прокурора. При цьому, суди хоча й повинні повідомляти інших учасників процесу про день попереднього розгляду справи, однак їх відсутність в судовому засіданні на цій стадії судового провадження, не є перешкодою для проведення такого розгляду справи.

Разом з тим, матеріали справи містять відомості про те, що засуджений ОСОБА_6 20 січня 2012 року отримував копію обвинувального висновку, а отже мав можливість підготуватись до захисту проти пред'явленого обвинувачення. Ці дані не викликають сумнівів у їх достовірності (а.с. 173).

Отже, зазначене у скарзі порушення не є істотними і не потягло постановлення незаконного вироку, оскільки у подальшому засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_5 приймали участь в судових засіданнях при розгляді справи по суті, та користуючись своїми правами, знайомились з матеріалами справи, заявляли клопотання, висловлювали свою думку щодо клопотань інших учасників процесу, ставили в судовому засіданні питання свідкам та експерту, а також надавили зауваження на протокол судового засідання, і таким чином активно реалізовували право засудженого ОСОБА_6 на захист.

Не знайшли свого підтвердження при вивченні справи і доводи захисника про те, що в судовому засіданні не були оголошені рішення суду з приводу заявлених клопотань, оскільки зазначене спростовується протоколом судового засідання.

Що стосується інших окремих недоліків наведених захисником у касаційній скарзі, то їх не можна вважати істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, оскільки на правильність прийнятого судом рішення вони не вплинули.

Апеляційний суд переглянув дану кримінальну справу в апеляційному порядку та виніс мотивовану ухвалу, яка відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.

Призначене покарання ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 65 КК України. Отже, воно є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Тульчинського районного суду Вінницької області від 15 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 13 лютого 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.