5-4540км13 Про скоєння злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів - 19.12.2013 Прийняття

розглянула у судовому засіданні 19 грудня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2012 року.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, в силу ст. 89 КК України не судимого

засуджено: за ч. 3 ст. 307 КК України (в редакції 2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України на 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 307 КК України (в редакції 2001 року) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 308 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 306 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, без позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, без позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, раніше не судимого

засуджено: за ч. 3 ст. 307 КК України (в редакції 2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 2 ст. 307 КК України (в редакції 2001 року) на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 308 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого; за ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч. 2 ст. 306 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, без позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого, без позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, судимого 24 грудня 1996 року Тернопільським обласним судом за пунктами "б", "е" ст. 93, ст. 208 КК України в редакції 1960 року на 15 років позбавлення волі, звільненого по відбуттю строку покарання

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, раніше не судимого

засуджено за ч. 3 ст. 307 КК України (в редакції 2001 року) із застосуванням ст. 69 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

За ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України ОСОБА_6 виправдано.

Цим вироком засуджено ОСОБА_7, який в апеляційному порядку не переглядався і в касаційному порядку не оскаржений.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2012 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року щодо ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 залишений без змін.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 в період часу з травня 2011 року по вересень 2011 року вчиняли злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів.

Так, ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_3, за обставин встановлених і детально наведених у вироку, вчинили організованою групою: незаконний посів снотворного маку з метою збуту, за кваліфікуючою ознакою - особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. 307 КК України; викрадення наркотичних засобів, вчинені повторно, особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених ст. 307 КК України; також з участю в складі організованої групи ОСОБА_6 вчинили незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів, вчинений повторно, особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. ст. 308 - 310 КК України (без наявності цієї кваліфікуючої ознаки у ОСОБА_6).

Крім цього, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за наведених у вироку обставин, повторно, за попередньою змовою групою осіб, та самостійно, використовували кошти здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, а також незаконне виготовлення, придбання, зберігання з метою збуту, та незаконний збут особливо небезпечних наркотичних засобів, особою, яка раніше вчинила злочини, передбачені ст. ст. 308 - 310 цього Кодексу.

Також ОСОБА_4, за попередньою змовою з ОСОБА_7, повторно - 7, 14, 20 травня 2011 року вчинили незаконне придбання, зберігання з метою збуту та незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу ацетильованого опію, за обставин встановлених судом і детально наведених у вироку.

В касаційній скарзі засудженого ОСОБА_5 порушується питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Просить перекваліфікувати його дії на ч. 1 ст. 307 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, досудове та судове слідство проведено однобічно з істотним порушенням вимог процесуального закону. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження пред'явленого йому обвинувачення. Також вказує на порушення його права на захист, позбавлення слова в дебатах, застосування недозволених методів ведення слідства та продовження вчинення цього тиску під час супроводу справи працівниками УБОЗ УМВС України в Тернопільській області в суді, проведення слідчих дій без участі захисника та здійснення непрофесійного захисту.

В касаційних скаргах засуджені ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 порушують аналогічні питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок суворості. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять перекваліфікувати їх дії на ч. 2 ст. 307 КК України, а ОСОБА_6 на ч. 2 ст. 309 КК України і призначити їм покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Зазначають, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, досудове та судове слідство проведено з істотним порушенням вимог процесуального закону, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження пред'явленого їм обвинувачення. Вказують на порушення їх права на захист, застосування щодо них недозволених методів працівниками УБОЗ УМВС України в Тернопільській області під час досудового та судового розгляду справи, що показання на досудовому слідстві і в суді про визнання вини надані ними під тиском працівників міліції і матеріалами справи не підтверджені. Вказують на непрофесійний захист їх інтересів адвокатами під час досудового і судового розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_3 і в його інтересах захисника ОСОБА_2 про підтримку доводів касаційної скарги та пояснення захисника ОСОБА_1 на підтримку доводів касаційної скарги в інтересах засудженого ОСОБА_6, думку прокурора про залишення поданих касаційних скарг без задоволення, а прийнятих по справі судових рішень без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що касаційні скарги засуджених підлягають задоволенню, а судові рішення скасуванню в частині засудження ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та в порядку ст. 395 КПК України ОСОБА_7, а справа в цій частині направленню на новий судовий розгляд. Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України підлягають залишенню без зміни.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України однією з підстав для скасування вироку в частині засудження є істотне порушення кримінально-процесуального закону. Згідно ст. 370 КПК України істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок. Вирок в усякому разі належить скасувати, якщо: порушено право обвинуваченого на захист; порушено вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом. Цей порядок виписаний в ст. ст. 318, 319 КПК України, який передбачає, що якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, або ж підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, то суд відновлює судове слідство.

Доводи касаційних скарг засуджених на істотне порушення кримінально-процесуального закону, порушення їх права на захист є слушними. Так, з матеріалів справи вбачається, що в ході досудового слідства і судового розгляду справи засуджені стверджували про застосування щодо них недозволених методів ведення слідства і з цих підстав просили повернути справу на додаткове розслідування.

Відмовляючи в задоволенні заявленого клопотання суд визнав його безпідставним. Обґрунтовуючи свій висновок суд послався на постанову прокурора відділу прокуратури області від 24 вересня 2011 року, згідно якої, за результатами перевірки застосування по справі недозволених методів ведення слідства, прокурором було відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно заступника начальника відділу СУ УМВС України в Тернопільській області ОСОБА_10 та інших оперуповноважених осіб в ОВС УБОЗ УМВС України в Тернопільській області, з підстав, передбачених п. 2 ст. 6 КПК України - у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину, передбачених ст. ст. 125, 126, 127, 364, 365, 373 КК України. Також, спростовуючи доводи скарг підсудних про вчинення тиску працівниками УБОЗу на них при дачі показань і визнаючи ці скарги необґрунтованими, суд посилався на матеріали додаткової перевірки, проведеної прокуратурою Тернопільської області.

В той же час суд, розглядаючи кримінальну справу по суті, сам допустив грубі порушення закону та права підсудних на захист.

Так, після прийняття Тернопільським міськрайонним судом кримінальної справи за підсудністю до свого провадження і призначення справи згідно постанови суду від 5 березня 2012 року до судового розгляду на 22 березня 2012 року, начальник УБОЗ УМВС України в Тернопільській області, листом від 19 березня 2012 року звернувся до суду з клопотанням про надання співробітникам УБОЗу дозволу належно і оперативно супроводжувати розгляд даної кримінальної справи в суді, а для цього дозволити проводити бесіди з підсудними ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в умовах ІТТ і СІЗО без обмежень в кількості і часі (т. 8 а. с. 58).

Незважаючи на те, що такі дії співробітників УБОЗу по оперативному супроводженню кримінальної справи під час її розгляду в суді та проведення бесід з підсудними, кримінально-процесуальним законом не передбачені, є порушенням прав підсудних на захист, зазначене клопотання суд задовольнив і 19 березня 2012 року направив начальнику ІТТ ТМВ УМВСУ в Тернопільській області і начальнику СІЗО № 26 лист, про надання дозволу суду на проведення бесід без обмеження в кількості та тривалості старшому оперуповноваженому в ОВС УБОЗ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_8, оперуповноваженому УБОЗ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_9, заступнику начальника СВ СУ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_10 із підсудними ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (т.8 а. с. 57).

Таким чином, суд надав дозвіл на проведення бесід з підсудними співробітникам УБОЗу, в тому числі і ОСОБА_10, на адресу яких підсудні тривалий час скаржились про застосування ними в ході досудового слідства недозволених методів слідства та вчинення тиску під час давання ними показань.

Зазначені дії працівників міліції і місцевого суду, колегія суддів касаційного суду вважає недопустимими, оцінює їх як грубі порушення закону і прав підсудних ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 під час розгляду справи щодо них в суді.

Про вчинення непроцесуальних дій співробітниками УБОЗу в місцевому суді, свідчить і протокол судового засідання, згідно якого, підсудні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, після роз'яснення їм суті обвинувачення в порядку ст. 298 КПК України і з'ясування в кожного з них зазначених в цій статті питань, останні пояснили про невизнання своєї вини і про бажання давати показання в суді по суті пред'явленого їм обвинувачення. Зважаючи на викладену позицію підсудних у справі, суд ухвалив порядок дослідження доказів згідно якого, визнав необхідним допитати підсудних після допиту свідків та дослідження письмових доказів по справі (т. 8 а. с. 194 - 195).

Також, із змісту протоколу судового засідання убачається, що підсудні в суді, відмовляючись від своїх визнавальних показань, вказували про вчинення "тиску" на них співробітниками УБОЗу. Згідно протоколу судового засідання, підсудний ОСОБА_5 в судових дебатах не виступав. Після його пояснень, що він не готовий виступати в судових дебатах та виступу в дебатах інших учасників судового розгляду, суд оголосив судові дебати закінченими і зробив перерву по справі.

В наступному судовому засіданні суд до судових дебатів не повернувся, а надав останнє слово підсудним, в тому числі і ОСОБА_5, який в останньому слові повідомив про визнання себе винуватим в об'ємі пред'явленого йому обвинувачення, хоча протягом судового розгляду справи ОСОБА_5 винуватим себе не визнавав, спростовував пред'явлене йому обвинувачення і стверджував, що визнавальні показання на досудовому слідстві давав під фізичним та психологічним тиском працівників міліції і писав ці показання під їх диктовку (т. 8 а. с. 194, 234, 239).

Суд, всупереч вимогам ст. 319 КПК України, судове слідство не відновив, обставини на які послався ОСОБА_5 в останньому слові про визнання своєї винуватості не досліджував, а видалився до нарадчої кімнати для постановлення вироку.

Зазначені істотні порушення кримінально-процесуального закону та прав засуджених, які встановлені по справі касаційним судом, апеляційний суд залишив поза увагою, тому колегія суддів вважає, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Згідно ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Органом досудового слідства ОСОБА_7 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України за попередньою змовою групою осіб, повторно. ОСОБА_7 вирок суду не оскаржувала в апеляційному і касаційному порядку, а отже в порядку ст. 395 КПК України підлягає скасуванню вирок суду і відносно ОСОБА_7, оскільки окремий розгляд справи відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 може негативно відбитися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження та правильного вирішення справи. Тобто обвинувальний вирок підлягає скасуванню відносно всіх засуджених у повному обсязі пред'явленого їм обвинувачення.

Виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України прокурором не оскаржено в порядку, передбаченому законом, а згідно ч. 3 ст. 398 КПК України, касаційний суд не вправі скасовувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого, тому в цій частині судові рішення відносно ОСОБА_6 підлягають залишенню без змін.

При новому судовому розгляді суду слід врахувати зазначене, всебічно і повно перевірити та дати належну оцінку всім доказам по справі, у тому числі дати належну оцінку доводам скарг засуджених, та постановити судове рішення з дотриманням вимог Закону.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст. 394 - 396, 398 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів

касаційні скарги засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2012 року скасувати частково - в частині засудження ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та в порядку ст. 395 КПК України ОСОБА_7, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд.

Вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 28 листопада 2012 року в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 310 КК України залишити без зміни.