5-5458км13 Про умисне вбивство чотирьох осіб, таємне викрадення чужого майна та підпал помешкання, скоєний з метою приховати раніше скоєне вбивство - 19.12.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 грудня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 на вирок Піщанського районного суду Вінницької області від 21 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2012 року.

Цим вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1,

в силу ст. 89 КК України не судимого,

за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років;

за пунктами 1, 2, 9, 13 ч.2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі;

за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік;

за ч.2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 років;

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3:

- 10000 грн на відшкодування моральної шкоди;

- 104258 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

За вироком суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

03.04.2010 року близько 13 год ОСОБА_1, перебуваючи в домоволодінні АДРЕСА_1, будучи в стані алкогольного сп'яніння, образившись на ОСОБА_4 через її негативні висловлювання в його бік, взяв молоток з приміщення гаража та зайшов у будинок, де перебувала ОСОБА_4, і з метою позбавлення її життя, наніс останній більше 12 ударів молотком по голові, заподіявши відкриту черепно-мозкову травму, від якої потерпіла померла.

У цей час до кімнати зайшли двоє малолітніх дітей ОСОБА_4, які побачили вбиту матір та почали кричати. ОСОБА_1 з метою приховати раніше вчинене вбивство, наніс молотком більше 10 ударів по голові малолітньому ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, заподіявши останньому відкриту черепно-мозкову травму, від якої він помер, після чого, цим же молотком наніс більше 2 ударів по голові малолітньому ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_3, заподіявши останньому закриту черепно-мозкову травму, від якої він помер.

На крики та шум, до кімнати будинку, увійшла ОСОБА_7 та зрозумівши, що ОСОБА_1 вбив її онуку та малолітніх правнуків, почала кричати. ОСОБА_1 із метою приховати раніше вчинені умисні вбивства, наніс ОСОБА_7 більше 10 ударів молотком по голові, заподіявши їй черепно-мозкову травму, від якої вона померла.

Після цього ОСОБА_1 біля 14 год. викрав належне ОСОБА_4 майно на суму 6525 грн 14 коп.

Цього ж дня близько 14 год 20 хв, ОСОБА_1 із метою приховати умисні вбивства 4 осіб, та маючи намір на знищення чужого майна, з приміщення гаражу взяв бензин, яким облив кімнату та за допомогою сірників її підпалив, внаслідок чого виникла пожежа. В результаті підпалу було знищено та пошкоджено майно на суму 104258 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2012 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

У касаційних скаргах:

- засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що його незаконно засуджено за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 115, пунктами 1, 2, 9, 13 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 185 ч.2 ст. 194 КК України. Зазначає, що на досудовому слідстві він обмовив себе внаслідок застосування працівниками міліції фізичного та психічного насильства, що належним чином не було перевірено судом. Посилається на те, що на досудовому слідстві адвокат ОСОБА_8 не захищав його інтереси та не був присутнім при проведенні певних процесуальних дій, а протоколи були ним підписані пізніше у часі. При цьому також стверджує про порушення його права на захист судом першої інстанції та неналежний розгляд його клопотань, у тому числі, про зміну підсудності. Указує на порушення вимог ст. 218 КПК України 1960 року. Звертає увагу на неправильність даних, викладених у протоколі судового засідання, та обґрунтування його вини недопустимими доказами по справі, а також на формальний розгляд справи судом апеляційної інстанції. Просить судові рішення щодо нього скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд. У доповненні до касаційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що при призначенні покарання судом було безпідставно враховано те, що він вів паразитичне життя, ніде не працював, страждав алкоголізмом, а злочини вчинив будучи в стані алкогольного сп'яніння.

- захисник ОСОБА_2 указує на незаконність постановлених щодо ОСОБА_1 судових рішень та просить їх скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд. Зазначає про обґрунтування вини ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, недопустимими доказами по справі. Посилається на порушення права ОСОБА_1 на захист.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав касаційні скарги з доповненням і просив їх задовольнити, думку прокурора, який частково підтримав подані касаційні скарги засудженого та його захисника та просив скасувати ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2012 року щодо ОСОБА_1 і направити справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у скаргах з доповненням, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, підставою для скасування вироку, ухвали чи постанови, є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, тобто таке порушення, яке перешкодили чи могли перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, оскільки порушено право засудженого на захист.

Так, як убачається із матеріалів справи, не погоджуючись із постановленим вироком, засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію.

Справа щодо ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції розглянута без участі захисника засудженого.

При цьому, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першим протоколом та протоколами № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) визначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі "Мефта та інші проти Франції" (п. 40 рішення від 26 липня 2002 року), у справі "ФамХоанг проти Франції" (п. 39 рішення від 25 вересня 1992 року) та у справі "Максименко проти України" (п. 32 рішення від 20 грудня 2011 року), гарантії забезпечення права на захист не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції. Забезпечення обвинуваченому у вчиненні злочину юридичної допомоги є однією з гарантій, що здійснюється й у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Згідно з практикою Суду інтереси правосуддя в принципі вимагають забезпечення представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення свободи.

Наведені положення Конвенції та практика Європейського суду, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються при розгляді справ як джерело права, не були враховані апеляційним судом.

Зокрема, вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених пунктами 1, 2, 9, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 194 КК України, та призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Незважаючи на те, що засудженому ОСОБА_1 призначено найсуворіший вид покарання, визначений у кримінальному законі, у виді довічного позбавлення волі, апеляційним судом розглянуто справу за відсутності захисника та не звернено увагу на неможливість здійснення апеляційного провадження без його участі, ухваливши рішення з недодержанням принципів правосуддя внаслідок порушення права на захист ОСОБА_1

Одночасно ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Зокрема, ст. 377 КПК України 1960 року передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них має бути дана вичерпна відповідь, а у разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

З матеріалів справи убачається, що доводи апеляції засудженого ОСОБА_1 щодо незаконності постановленого вироку щодо нього були аналогічні доводам касаційних скарг, зокрема, з мотивів істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляції засудженого ОСОБА_1, у повному обсязі не обґрунтував прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції, не сформулював належним чином висновки, зокрема щодо відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі щодо застосування заходів психічного та фізичного насильства, порушення права на захист при проведенні досудового слідства, розгляді справи в місцевому суді.

Так, судом апеляційної інстанції не перевірено чи було забезпечено органами досудового слідства право ОСОБА_1 на захист з моменту затримання, при складенні його явки з повинною, врученні копії постанови про порушення кримінальної справи, при проведенні одночасно декількох слідчих дій, при розгляді справи в місцевому суді, а також при допиті ОСОБА_1 як підозрюваного, ураховуючи зокрема і те, що цей допит проводився через 10 хв після подання ним клопотання про забезпечення його захисником.

Не перевірено також твердження ОСОБА_1 про фальсифікацію матеріалів кримінальної справи щодо нього органами досудового слідства, неповноту та однобічність судового розгляду справи, порушення правил підсудності, а також про недопустимість певних доказів по справі.

Окрім того, судом апеляційної інстанції не перевірено правильність врахування місцевим судом при призначенні ОСОБА_1 покарання тих обставин, що злочин вчинено внаслідок негативного способу життя останнього, деградації його особистості внаслідок зловживання спиртними напоями та захворювання на хронічний алкоголізм 2-го ступеня, прагнення до паразитичного способу життя та відсутності постійного місця роботи.

З огляду на вищевикладене, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2012 року - скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд повинен виконати вимоги ст. 358 КПК України 1960 року, за необхідності провести судове слідство, перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, ретельно перевірити доводи апеляції засудженого, та додатково доводи про те, що на досудовому слідстві він обмовив себе внаслідок застосування працівниками міліції фізичного та психічного насильства, що на досудовому слідстві адвокат ОСОБА_8 не захищав його інтереси та не був присутнім при проведенні певних процесуальних дій, а протоколи у тому числі про ознайомлення ОСОБА_1 у порядку ст. 218 КПК України 1960 року з матеріалами справи були ним підписані пізніше у часі. З урахуванням усіх обставин справи в апеляційному порядку суд повинен прийняти законне та обґрунтоване рішення, виклавши його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.