Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Животова Г.О.,

суддів Матієк Т.В., Шибко Л.В.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

розглянула 10 грудня 2013 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за касаційними скаргами останнього та захисника ОСОБА_2 на вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 17 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 22 січня 2013 року.

Вказаним вироком місцевого суду засуджений

ОСОБА_1, 1984 р. н., не судимий, громадянин України,

за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування покарання з випробуванням протягом дворічного іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно на користь ОСОБА_3 40 919, 13 та 5000 грн, ОСОБА_4 753, 4 та 10000 грн., ОСОБА_5 4000 та 5000 грн, ОСОБА_6 500 та 10 500 грн, ОСОБА_7 100 та 2000 грн, ОСОБА_8 200 та 1000 грн, ОСОБА_9 2000 грн.

З нього ж стягнуто на відшкодування витрат на лікування потерпілих на користь Міської лікарні № 1 та військово-морського клінічного госпіталю м. Севастополя 3808, 3 та 1025, 67 грн відповідно.

Ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 22 січня 2013 року цей вирок змінено, у відповідності до положень ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнений від покарання за ч. 1 ст. 286 КК України на підставі вимог ч. 1 ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.

Згідно вироку, ОСОБА_1 16.12.2006, приблизно о 13 годині, керуючи автомобілем "Мазда Е 2000" та рухаючись по вул. Вакуленченка з боку вул. Меньшикова у м. Севастополі, порушив пп. 10.1, 10.3, 13.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , оскільки при перестроюванні з лівої на праву смугу руху по якій у попутному напрямку їхав мікроавтобус "Форд Транзит" під керуванням ОСОБА_3, не пропустив його та не переконався в безпеці маневру, внаслідок чого відбулось зіткнення цих транспортних засобів з наїздом мікроавтобусу на освітлювальну опору узбіччя із спричиненням його пасажирам ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

У касаційних скаргах засуджений та захисник ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, порушення кримінально-процесуального закону, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та недоведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки руху, просять скасувати судові рішення із закриттям кримінальної справи за відсутністю в діях останнього складу злочину.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора про необхідність залишення оскаржених рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів визнає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги засудженого та захисника в даній справі, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень, згідно ст. 367 КПК України 1960 року, в апеляційному порядку.

Твердження захисника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про недоведеність винуватості останнього у вчиненні ДТП є безпідставним, оскільки протилежний висновок суду в цій частині ґрунтується, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України 1960 року, на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Такий висновок відповідає показанням водія ОСОБА_3 про те, що автомобіль під керуванням засудженого здійснив несподіваний маневр і раптово виїхав перед ним на смугу руху мікроавтобусу, внаслідок чого відразу відбулося зіткнення; таким же показанням потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12; даним протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 16.12.2006; висновкам судово-медичної експертизи про тяжкість тілесних ушкоджень спричинених трьом потерпілим; висновкам комплексної транспортно-трасологічної й судово-автотехнічної експертизи від 22.08.2012 про порушення водієм ОСОБА_1 пп. 10.1, 10.3 та 13.1 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) .

Вказані докази обґрунтовано визнані місцевим судом достовірними та правильно покладені в основу обвинувального вироку.

Апеляційний суд розглянув справу у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону та постановив вмотивоване рішення, яке відповідає й іншим вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Деякі суперечності в показаннях свідків та потерпілих щодо обставин ДТП, на які звертається увага в касаційних скаргах, не є істотними, внаслідок чого вони не вплинули та не могли вплинути на правильність вирішення справи.

Посилання в касаційних скаргах на те, що у вироку не зазначені в повному обсязі показання потерпілих та свідків, не береться колегією суддів до уваги, оскільки наведений засудженим та захисником зміст цих показань не міг вплинути на правильність висновків суду щодо фактичних обставин справи.

Отже, суд першої інстанції в цій частині дотримався вимог ст. 334 КПК України 1960 року та п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990 (v0005700-90) (з подальшими змінами) про наведення у вироку тільки тих показань підсудного, потерпілого та свідка, в яких йде мова про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.

Апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставним довід засудженого та захисника про те, що експерт Кисир М.Я., який брав участь в проведенні комплексної транспортно-трасологічної й судово-автотехнічної експертизи від 22.08.2012, не мав права проводити її. Свій висновок апеляційний суд вмотивував, а в касаційній скарзі відсутні переконливі та достатні дані, які б спростували мотиви, з яких апеляцію в зазначеній частині визнано необґрунтованою.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення, при розгляді даної справи не було допущено.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та статтями 394 - 396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів

Вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 17 жовтня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду м. Севастополя від 22 січня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, касаційні скарги останнього та захисника ОСОБА_2 - без задоволення.