Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наставного В. В., суддів Крижановського В. Я., Слинька С. С., за участю прокурора Голюги В. В. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 05 грудня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 06 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 05 лютого 2013 року.

Вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 06 грудня 2012 року ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що судимості не мала, засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 190 КК України - на строк 1 рік, за ч. 4 ст. 190 КК України із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу - на строк 1 рік 7 місяців з конфіскацією 1/3 частини майна, яке є її власністю.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_5 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 7 місяців з конфіскацією 1/3 частини майна, яке є її власністю.

Згідно з цим вироком ОСОБА_5 визнано винною та засуджено за те, що вона 24 квітня 2007 року з метою заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживання довірою, від імені ПП "Лев Плюс" уклала з ПП "Інтерпром" в особі директора ОСОБА_6 договір купівлі-продажу на поставку товару на суму 224 000 грн, з умовою поставки цього товару протягом 5 днів із моменту здійснення попередньої оплати.

В подальшому ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 224 000 грн, у якості попередньої оплати за вказаним договором, але цих грошей на розрахунковий рахунок підприємства не внесла, розпорядилася ними на власний розсуд, а передбаченої договором продукції не поставила. При цьому ОСОБА_5, бажаючи надати своїм діям виду цивільно-правових, протягом травня - червня 2007 року поставила ПП "Інтерпром" продукцію на суму 33 673,80 грн, після чого такі поставки припинила, завдавши вказаному підприємству матеріальної шкоди у розмірі 190 326,20 грн.

Крім того, 08 червня 2011 року ОСОБА_5 повторно, маючи умисел на заволодіння чужим майном, зловживаючи довірою, уклала з ТОВ "Тактфест" в особі ОСОБА_8 договір поставки, не маючи наміру зі свого боку виконувати його умови. Після того, як ОСОБА_8 поставив ОСОБА_5 продовольчі товари на суму 32 502 грн, остання заволоділа ними, однак не перерахувала в установлені договором строки грошей за цей товар.

В подальшому після того, як ОСОБА_8 звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, ОСОБА_5, намагаючись створити видимість виконання договірних відносин, у період з 19 липня по 08 серпня 2011 року перерахувала ТОВ "Тактфест" гроші у сумі 7847,17 грн.

Таким чином, ОСОБА_5 своїми діями завдала ТОВ "Тактфест" матеріальної шкоди на суму 25 014,83 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 лютого

2013 року зазначений вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджена просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу щодо неї закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. При цьому вона стверджує, що її відносини з потерпілими носять цивільно-правовий характер.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка вважала оскаржувані судові рішення законними та обґрунтованими, а скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, наведені у скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційних скарг слід відмовити.

За змістом касаційних скарг засуджена порушує питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю і неповнотою досудового та судового слідства. Проте зазначені обставини були предметом дослідження суду першої інстанції і перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог

ст. 398 КПК України 1960 року не підлягають. Тому при касаційному розгляді кримінальної справи колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Твердження засудженої про відсутність у її діях шахрайства та неправильну кваліфікацію її дій є безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, доводи щодо своєї невинуватості засуджена висловлювала під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій. Ці суди обґрунтовано визнали їх безпідставними. Свої висновки щодо винуватості ОСОБА_5, з якими погодилася і колегія суддів, суди належним чином умотивували у постановлених судових рішеннях. Ці висновки підтверджені доказами, які суди ретельно перевірили та належним чином оцінили.

Будь-яких даних, які б ставили під сумнів достовірність наявних у справі доказів, у тому числі показань потерпілих чи свідків, перевіркою матеріалів справи не встановлено.

Уся сукупність зібраних по справі доказів була ретельно проаналізована судами, що дало можливість дійти обґрунтованого висновку про доведеність винності ОСОБА_5 у вчиненні зазначених у вироку злочинів. Виходячи зі встановлених судом фактичних обставин справи, дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 190 та ч. 4 ст. 190 КК України кваліфіковано правильно.

Доводи засудженої, що її відносини з потерпілими носили виключно цивільно-правовий характер є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до положень кримінального закону отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише у тому разі, коли винна особа в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання.

У матеріалах справи міститься достатньо доказів, аналізуючи які суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_5 ще на стадії укладення договорів не мала наміру їх виконувати, у подальшому від виконання умов договорів свідомо ухилялася, або за наявності альтернативних варіантів припинення господарських відносин, не маючи можливості виконати договір, відмовлялася від повернення товару.

Ці обставини у своїй сукупності свідчать про наявність у

ОСОБА_5 прямого умислу на вчинення шахрайства щодо потерпілих та відсутність наміру виконувати умови договорів ще до їх укладення.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що при укладенні договорів засуджена діяла в своїх особистих інтересах, а не в інтересах ПП "Лев Плюс", директором якого вона була, з огляду на те, що

ОСОБА_5, укладаючи з ПП "Інтерпром" договір купівлі-продажу, знала про відсутність належної кількості товару у ПП "Лев Плюс", а

ПП "Інтерпром" здійснило попередню оплату безпосередньо

ОСОБА_5, яка ці кошти на розрахунковий рахунок ПП "Лев Плюс" не внесла. Також, після пред'явлення директором ТОВ "Тактфест" вимоги про повернення товару у разі неможливості його оплатити, ОСОБА_5 відмовилася це зробити, хоча мала таку можливість,.

З огляду на обставини та умови укладення й виконання договорів, а також поведінку ОСОБА_5 після пред'явлення потерпілими вимоги розірвання цих договорів, кількості епізодів злочинної діяльності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_5 умислу на заволодіння майном потерпілих шляхом зловживання довірою.

Такі ж доводи, аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі були наведені і в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_5, вони перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо та детально мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року та п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

вирок Артемівського районного суду м. Луганська від 06 грудня

2012 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 05 лютого 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.