5-4392км13 Про привласнення майна, скоєне комерційним агентом шляхом зловживання останнім своїм службовим становищем - 17.10.2013 Прийняття

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 17 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Херсонської області та представника цивільного позивача ТОВ "АТ-Крим" Грицай Т.І. на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 01 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_2

Вироком Суворовського районного суду м. Херсона від 01 лютого 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше судимого 26.05.2009 року за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на 4 роки та на підставі ст. 75 КК України звільненого від його відбування з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки,

визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 21 травня 2013 року виправдувальний вирок місцевого суду залишено без зміни.

Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він, займаючи посаду комерційного агента у ТОВ "АТ-Крим", розташованому за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 169, та, будучи матеріально-відповідальною особою згідно договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 23 березня 2010 року, 24 вересня 2010 року, 01 жовтня та 12 жовтня 2010 року отримав від ПП "ОСОБА_10" за місцезнаходженням останнього за адресою: АДРЕСА_1, грошові кошти на загальну суму 55037,64 грн. за оплату поставленої ТОВ "АТ-Крим" продукції згідно накладних № РН-0004453 від 09 вересня 2010 року та РН-0004454 від 27 вересня 2010 року, які повинен був внести до каси підприємства ТОВ "АТ-Крим", однак вказані кошти до каси товариства не вніс, чим незаконно їх привласнив, завдавши цими діями матеріальної шкоди ТОВ "АТ-Крим" на вказану суму.

Виправдовуючи ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України, місцевий суд дійшов висновку, що наявними у справі доказами, які були предметом судового дослідження, вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину та той факт, що він не вніс кошти до каси підприємства свого підтвердження не знайшли та виправдав ОСОБА_2 у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

У касаційних скаргах

- прокурор, посилаючись на неправильне застосування судом кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вказує на те, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, вирок місцевого суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України 1960 року, а ухвала суду апеляційної інстанції вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.- представник цивільного позивача, стверджуючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну, на його думку, оцінку судами доказів по справі, порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про перевірку судових рішень у частині цивільного позову та задоволення цивільного позову у повному обсязі, зазначаючи, що суд безпідставно виправдав ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційні скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарга прокурора підлягає задоволенню, а цивільного позивача частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні.

Як вбачається з роз'яснень, що містяться у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 29 червня 1990 року "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку" (v0005700-90) , в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд колегіально чи суддя одноособово, в умовах, що виключають будь-яке втручання у вирішення конкретних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Відповідно до п. 22 вказаної Постанови у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення як воно пред'явлено органом досудового слідства; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на попередньому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Однак, як убачається з вироку, суд під час його постановлення зазначені вимоги закону належним чином не виконав, чим істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 отримав грошові кошти від ПП "ОСОБА_10" за оплату поставлених товарів, однак відкинуто доводи обвинувачення про невнесення даних коштів до каси підприємства, в обґрунтування чого зазначено, що в матеріалах справи відсутні достовірні та прямі докази, які підтверджують винуватість обвинуваченого, а відповідно до ст. 62 Конституції України всі сумніви щодо доведеності вини суд тлумачить на його користь. У зв'язку із наведеним, суд зробив висновок про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та виправдав його за пред'явленим обвинуваченням у зв'язку з відсутністю у його діях складу злочину.

Однак, вирок не є належним чином мотивованим, оскільки судом не конкретизовано підстав для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення, у вироку не міститься точних та конкретних висновків щодо результатів дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні. Судом першої інстанції не наведено переконливих мотивів того, з яких підстав докази, зібрані під час провадження досудового слідства, визнано такими, що не підтверджують винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину.

Зокрема, у вироку взагалі не міститься висновків щодо оцінки усіх доказів, що були представлені обвинуваченням та не усувались суперечності між окремими доказами, не проведено їх аналізу з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року.

Так, судом не досліджувалися та не аналізувалися у вироку показання свідків обвинувачення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, не усувалися суперечності між цими та іншими доказами. Належним чином не мотивовано висновків суду щодо письмових доказів, а саме висновків судово-бухгалтерської та судово-економічної експертиз, які на думку обвинувачення підтверджували невнесення ОСОБА_2 до каси ТОВ "АТ-Крим" грошових коштів, отриманих від ПП "ОСОБА_10".

Також, у мотивувальній частині оскаржуваного вироку суд указує на ту обставину, що вина обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КПК України є недоведеною, що є підставою для виправдання ОСОБА_2

У той же час, у резолютивній частині вироку суд вказує на відсутність у діях ОСОБА_2 складу злочину як на підставу виправдання останнього. Про необхідність виправдання ОСОБА_2 за цих підстав судом вказується і у мотивувальній частині вироку.

Дані суперечності не дають підстав вважати вирок місцевого суду законним.

Вищенаведені порушення вимог кримінально-процесуального закону судом першої є істотними та являються підставами для скасування вироку місцевого суду.

Перевіряючи справу за апеляційними скаргами прокурора та цивільного позивача, апеляційний суд прийшов до висновку, що виправдувальний вирок районного суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 377 КПК України 1960 року зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них має бути дана вичерпна відповідь, а у разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

У апеляційній скарзі прокурор порушував питання про направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічністю та неповнотою судового слідства, не усуненням суперечностей між окремими доказами, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Як убачається з матеріалів справи, розглядаючи справу за апеляційними скаргами цивільного позивача та прокурора, суд апеляційної інстанції вищенаведених вимог ст. 377 КПК України 1960 року не дотримався та свої висновки належним чином не мотивував, не проаналізував і не співставив з наявними у справі доказами всі доводи, наведені в апеляції, не дав на кожен з них вичерпну відповідь, не виклав мотиви й підстави відхилення апеляції. Фактично суд, не провівши судове слідство та не усуваючи суперечності між окремими доказами, продублював висновки суду першої інстанції та формально розглянув справу.

Таким чином, судами справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, у зв'язку з чим судові рішення щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

При новому розгляді справи необхідно вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного розгляду обставин справи, врахувавши вищенаведене та доводи, наведені у касаційних скаргах, дослідити докази відповідно до вимог кримінально-процесуального закону, дати їм належну оцінку та з урахуванням встановлених обставин справи постановити законне й обґрунтоване рішення.