5-2849к13 Про порушення ПДР, що призвело до зіткнення з автомобілем, який рухався по своїй зустрічній смузі, та смертельного травмування пасажирів - 17.10.2013 Прийняття

розглянула у судовому засіданні 17 жовтня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року.

Вироком Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29 листопада 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки.

Також вироком суду вирішені питання щодо речових доказів та заявлених у справі цивільних позовів.

ОСОБА_2 засуджений за те, що 28 червня 2007 року близько 10 години 40 хвилин, керуючи автомобілем "Мазда-6" р/н НОМЕР_1, рухався по дорозі Енергодар-Василівка-Бердянськ зі сторони міста Бердянська в напрямку міста Василівка, з пасажиром ОСОБА_3

В цей же час, у зустрічному напрямку рухався автомобіль "ВАЗ-21063" р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4, з пасажирами: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

В районі 124 км + 956 м вказаної автодороги на території Токмакського району Запорізької області, водій ОСОБА_2, не дотримуючись безпечного інтервалу з автомобілем "ВАЗ-21063", не переконавшись, що його маневр буде безпечним та не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, всупереч встановленому в Україні правосторонньому руху транспортних засобів, не зайняв відповідне крайнє праве положення на проїзній частині, виконав маневр повороту ліворуч, та виїхав на зустрічну смугу руху.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п. п. 1.2, 10.1, 11.2, 13.3 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2011 року, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "ВАЗ-21063" під керуванням водія ОСОБА_9, який рухався по своїй зустрічній смузі.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля "ВАЗ-21063" ОСОБА_4, пасажири ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були смертельно травмовані, а пасажиру автомобіля "Мазда-6" ОСОБА_3 були спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29 листопада 2012 року щодо ОСОБА_2 скасовано в частині призначеного покарання та постановлено свій вирок, яким ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 286 КК України призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року вирок Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 29 листопада 2012 року щодо ОСОБА_2 в частині вирішення цивільних позовів потерпілих: ОСОБА_9 і ОСОБА_10 по відшкодуванню матеріальної і моральної шкоди; ОСОБА_11 і ОСОБА_12 по відшкодуванню моральної шкоди - скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи по суті фактичні обставини справи та кваліфікацію дій ОСОБА_2, порушує питання про зміну вироку апеляційного суду, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та призначенням покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що апеляційним судом не були враховані усі обставини справи та дані про особу ОСОБА_2, який знаходиться в похилому віці, має ряд захворювань, щиро розкаявся та просив вибачення у потерпілих, а тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку про можливість виправлення ОСОБА_2 тільки в умовах ізоляції його від суспільства. Просить вирок апеляційного суду змінити і на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покласти на засудженого обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про залишення вироку апеляційного суду без зміни, а поданої касаційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину і правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оскаржуються.

Перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги, про те, що суд апеляційної інстанції при призначенні покарання засудженому не врахував усіх обставин справи та особу засудженого і прийшов до помилкового висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_2 за умови ізоляції його від суспільства, такими, що не відповідають дійсності.

Відповідно до ст. 372 КПК України невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу (2341-14) , але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідне й достатнє для виправлення винної особи та попередження нових злочинів.

При призначенні ОСОБА_2 покарання суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляції прокурора та потерпілих, згідно з вимогами ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого засудженим злочину з необережності, дані про його особу, зокрема, що ОСОБА_2 раніше не притягувався до кримінальної, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання та суттєво знижують ступінь тяжкості скоєного, відсутність обставин, які обтяжують покарання, думку потерпілих, а тому прийшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого лише в умовах ізоляції його від суспільства, призначивши йому основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 3-х років позбавлення волі, яке є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів, з яким погоджується і суд касаційної інстанції.

Згідно ст. 75 КК України звільнення особи від відбування покарання з випробуванням можливе, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Таких підстав для висновку щодо пом'якшення покарання засудженому ОСОБА_2 та застосування до нього положень ст. 75 КК України колегія суддів не вбачає.

Даних, які б свідчили, що в справі неправильно застосовано кримінальний закон чи допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, що потягло однобічність і неповноту досудового і судового слідства, не встановлено.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 332 - 335 КПК України.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Запорізької області від 25 березня 2013 року щодо засудженого ОСОБА_2 - без зміни.