Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А., суддів Кульбаби В.М., Орлової С.О., за участю прокурора Деруна А.І. розглянула в судовому засіданні 3 жовтня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2012 року щодо ОСОБА_5 Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого, засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України на 6 років позбавлення волі;

звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі ст. 49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, а кримінальну справу у цій частині закрито.

Ухвалою Дніпропетровської області від 1 листопада 2012 року вирок змінено, визнано пом'якшуючою покарання обставиною добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди та пом'якшено покарання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він 2 листопада 2010 року о 14 год. біля будинку Криворізького будівельного технікуму у м. Кривому Розі, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з раніше не знайомим неповнолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, умисно з метою спричинення тілесних ушкоджень завдав йому в область голови та обличчя не менш 15 ударів кулаками і не менш 10 ударів колінами, спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, після чого з місця злочину втік.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у тому, що він, працюючи в охороні агентстві "Тайпан", під час чергування у Криворізькій міський лікарні № 1, о 20 год. 26 липня 2010 року в ході сварки між санітаркою лікарні та пацієнтом ОСОБА_7 завдав останньому удари по голові, застосував балончик із сльозоточивим газом, душив, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м'якості. Посилається на безпідставне застосування до ОСОБА_5 ст. 69 КК України. Указує, що на момент постановлення вироку та ухвали строк давності за ч. 1 ст. 125 КК України не сплинув.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_5 суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину та пом'якшуючі й обтяжуючі покарання обставини справи, зокрема, щире каяття засудженого, вчинення злочину щодо неповнолітнього. Крім того, суд взяв до уваги дані про особу засудженого, який добровільно частково відшкодував заподіяну шкоду, раніше не судимий, не працює, позитивно характеризується, одружений, перебування дружини у стані вагітності. Тому суд обрав йому покарання у межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, ближче до найнижчої.

Апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення апеляцій засудженого та його захисника на суворість призначеного покарання, обґрунтовано визнав пом'якшуючою покарання обставиною добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди у розмірі 6 000 грн.

Разом із тим, з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_5 на досудовому слідстві та у суді вину за ч. 1 ст. 121 КК України не визнавав, а визнав лише в останньому слові, під тиском зібраних доказів. Тому визнання судом пом'якшуючою обставиною щире каяття засудженого не відповідає матеріалам справи. Також судом не враховано суспільну небезпечність вчиненого та зухвалість злочину, конкретні обставини справи, зокрема, те, що ОСОБА_5 зі слів потерпілого та свідків перебував у стані алкогольного сп'яніння, знаходився на місці злочину із іншою особою, яка погрожувала свідкам викруткою і не дала можливості прийти на допомогу неповнолітньому потерпілому. З місця злочину засуджений зник, не вчинивши дій, спрямованих на відвернення тяжких наслідків, які могли наступити в результаті спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень; заходів до відшкодування спричиненої шкоди потерпілому у повному обсязі не вжив. Судом не взято до уваги й думку потерпілого та його законного представника, які наполягали на суворому покаранні.

На думку колегії суддів, призначене ОСОБА_5 покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції ч. 1 ст. 121 КК України, у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого, є недостатньо мотивованим і занадто м'яким.

Доводи у касаційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування судом кримінального закону також є слушними.

Так, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.

За вимогами ч. 3 ст. 49 КК України перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Згідно зі ст. 12 КК України вчинений ОСОБА_5 злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, відноситься до злочинів невеликої тяжкості, за який передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі. Цей злочин було ним вчинено 26 липня 2010 року.

Разом з тим, після вчинення зазначеного злочину 22 листопада 2010 року ОСОБА_5 вчинив новий тяжкий злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України.

Таким чином, перебіг давності стосовно злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, перервався 22 листопада 2010 року та з цього дня почалося нове обчислення давності за цей злочин, який на час постановлення вироку судом першої інстанції 14 серпня 2012 року та ухвали апеляційним судом 1 листопада 2012 року не сплинув.

З огляду на викладене судові рішення щодо ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене у даній ухвалі, перевірити доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора, та за умови підтвердження обвинувачення прийняти рішення, яке б відповідало вимогам кримінального закону.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України 2012 (4651-17) року, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 14 серпня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 листопада 2012 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.