Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Григор`євої І.В.,

суддів: Британчука В.В., Леона О.І.,

за участю прокурора Деруна А.І.,

розглянула в судовому засіданні 24 вересня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 18 червня 2013 року.

Вироком Локачинського районного суду Волинської області від 12 листопада 2012 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 156 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ст. 76 КК України.

Питання судових витрат вирішено відповідно до вимог КПК України (1001-05) 1960 року.

За апеляцією прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, Апеляційний суд вирок суду в частині призначення засудженому ОСОБА_1 покарання скасував і постановив свій вирок від 18 червня 2013 року.

Цим вироком ОСОБА_1 призначено покарання за ч. 2 ст. 156 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 29 липня 2012 року приблизно вдень в с. Коритниці Локачинського району, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою задоволення статевої пристрасті підійшов до ОСОБА_2, яка залишилася без нагляду батьків, та завів її в будинок, де, скориставшись безпорадним станом потерпілої, достовірно знаючи про те, що остання є малолітньою, зав'язав їй очі ганчіркою та вчинив щодо неї розпусні дії.

Вранці наступного дня ОСОБА_1 побачивши, що ОСОБА_3 залишилася без нагляду батьків, завів її у хлів на території його господарства під приводом, що покаже їй "корову Мілку", після чого закрив двері зсередини і скориставшись безпорадним станом потерпілої, достовірно знаючи про те, що остання є малолітньою, лівою рукою прикрив їй очі та вчинив стосовно неї розпусні дії.

Він же 30 липня 2012 року о 12 годині завів малолітню ОСОБА_2 у ванну кімнату його будинку, де, скориставшись безпорадним станом потерпілої, вчинив відносно неї розпусні дії.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень, оспорюючи фактичні обставини справи, посилаючись на те, що злочинів не вчиняв.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив проти касаційної скарги засудженого, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши кримінальну справу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час судового розгляду повністю визнавав свою вину. На початку судового слідства під час вирішення питання щодо обсягу доказів, які необхідно досліджувати в судовому засіданні, він підтримав думку прокурора про недоцільність дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися. З протоколу судового засідання вбачається, що йому були роз'яснені положення ст. 299 КПК України 1960 року щодо позбавлення права оспорювати в апеляційному порядку ці фактичні обставини і він погодився із запропонованим порядком дослідження доказів (а.с. 135-137).

Фактичні обставини справи, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 156 КК України та доведеність його винуватості в суді апеляційної інстанції ніким не оспорювалися.

Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року касаційний суд не перевіряє вироки місцевих судів щодо неповноти та однобічності судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Оскільки порушень кримінально-процесуального закону при провадженні досудового слідства та судового розгляду справи, які б ставили під сумнів законність та обґрунтованість постановленого щодо ОСОБА_1 вироку, не виявлено, то колегія суддів виходить з обставин вчинення злочину ОСОБА_1, установлених судом.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про те, що його винуватість у вчиненні злочину не доведена.

Також, посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі про те, що показання на досудовому слідстві він давав під тиском працівників міліції, жодними доказами не підтверджуються. Як убачається з матеріалів справи, на досудовому слідстві засуджений допитувався у присутності свого захисника ОСОБА_4, тобто в умовах, що виключає здійснення на нього такого тиску. Цей же захисник представляв його інтереси під час судового розгляду.

З урахуванням наведеного касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу винного, зокрема те, що засуджений не вперше вчиняє умисний злочин, за місцем проживання характеризується негативно, ніде не працює, зловживає спиртними напоями, злочини вчинив щодо осіб, вік яких становить 6 та 8 років, що вказує на підвищену суспільну небезпечність особи винного. Тому суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції статті без застосування положень ст. 75 КК України.

Призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду постановити законне та обґрунтоване рішення у апеляційному порядку, не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів,

Вирок Апеляційного суду Волинської області від 18 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.