Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Зубара В.В.,

суддів: Леона О.І., Фурика Ю.П.,

за участю прокурора Волошиної Т.Г.,

захисника ОСОБА_1,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 вересня 2013 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженої ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 04 червня 2013 року.

Вироком Вижницького районного суду Чернівецької області від 01 березня 2013 року засуджено

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, раніше не судиму,

за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Згідно зі ст. 75 КК України засуджену звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 000 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди та 13707, 64 гривень у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання і 04 червня 2013 року постановив свій вирок, за яким ОСОБА_2 призначив покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком місцевого суду ОСОБА_2 визнано винною і засуджено за те, що 25 квітня 2011 року біля 18 години, керуючи автомобілем марки "ВМW 318" д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по дорозі сполученням "Вижниця-Чернівці" в напрямку м. Чернівці на ділянці дороги в с. Чорногузи Вижницького району, порушила вимоги п. 10.1 ПДР України (1306-2001-п) , а саме, перед початком виконання маневру повороту ліворуч з узбіччя правої смуги руху, заїжджаючи в своє господарство, не переконалася в тому, що такий маневр буде безпечним для інших учасників руху, після чого розпочала рух автомобіля з права наліво, чим створила небезпеку руху водію мотоцикла "YIPER" д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_4, який рухався в напрямку м. Чернівці по своїй правій смузі руху. Внаслідок порушення ОСОБА_2 п. 10.1 ПДР України (1306-2001-п) відбулося зіткнення транспортних засобів, від якого водій мотоцикла ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Після чого водій ОСОБА_2 залишила місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої була причетна.

Захисник ОСОБА_1 та засуджена ОСОБА_2 у касаційних скаргах просять вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_2 змінити через невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої, а саме: пом`якшити вид і розмір покарання, як основного так і додаткового, призначити покарання непов`язане з позбавленням волі. Свої вимоги обґрунтовують тим, що апеляційний суд не врахував даних про особу засудженої, її сімейного та матеріального стану, того, що в неї на утриманні є неповнолітня дитина. Також стверджується, що на даний час потерпілому частково відшкодовано завдану шкоду. Із змісту касаційної скарги вбачається, що касатори просять застосувати до ОСОБА_2 Закон України "Про амністію у 2011 році" (3680-17) .

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив частково задовольнити касаційні скарги засудженої та її захисника, скасувати судові рішення по справі та застосувати до засудженої Закон України "Про амністію у 2011 році" (3680-17) , звільнивши ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності, пояснення захисника ОСОБА_1, який підтримав касаційні скарги в повному обсязі, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла наступного.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 378 КПК України 1960 року вирок апеляційного суду повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332-335 цього Кодексу. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Ці вимоги закону судом апеляційної інстанції не виконані.

Як убачається з матеріалів справи, захисник ОСОБА_1 та засуджена ОСОБА_2, не погодившись з вироком суду першої інстанції, подали апеляції. Зокрема, захисник порушував питання про скасування вироку та направлення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 на новий судовий розгляд у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи та неправильним застосуванням кримінального закону. Зазначав, що обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України є необґрунтованим, так як у її діях не встановлено порушень Правил дорожнього руху, які б перебували в причинному зв'язку з ДТП, що свідчить про неправильне застосування слідством кримінального закону та не враховано обставини, які виключають злочинність діяння. З урахуванням результатів судового слідства захисник просив постановити виправдувальний вирок за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу злочину. На обґрунтування своїх вимог апелянт наводив відповідні доводи з посиланням на докази у справі. Зокрема, стверджував, що все обвинувачення по даній справі фактично ґрунтувалось виключно на недостовірних показаннях потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_6, а також на однобічних, необґрунтованих експертних висновках з грубим недотриманням вимог відповідних методик проведення транспортно-трасологічних та авто-технічних досліджень, без належної мотивації просторового розташування транспортних засобів та кутової величини між ними і при вибірковому використанні вихідних даних, які були покладені в основу обвинувачення.

Апеляційний суд, залишаючи апеляції без задоволення та частково задовольняючи апеляцію прокурора і постановляючи свій вирок, призначаючи ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, у порушення вимог кримінально - процесуального закону, послався лише на вірне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи та навів докази, якими обґрунтував рішення місцевий суд.

Разом з тим, апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на усі доводи апеляцій захисника та засудженої, у тому числі щодо відсутності в діях ОСОБА_2 складу інкримінованого їй злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України, що призвело до передчасних висновків про залишення апеляцій без задоволення.

За викладених обставин, вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 04 червня 2013 року відносно ОСОБА_2 не є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року він підлягає скасуванню, а подані касаційні скарги захисника та засудженої-частковому задоволенню.

Під час нового апеляційного розгляду необхідно усунути вказані недоліки, повно і всебічно перевірити всі доводи поданої апеляції захисника про недоведеність інкримінованого ОСОБА_2 злочину, та постановити законне і обґрунтоване судове рішення з дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального закону.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційні скарги засудженої ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Чернівецької області від 04 червня 2013 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу щодо неї направити на новий апеляційний розгляд.

Запобіжний захід у виді взяття під варту скасувати.

ОСОБА_2 з-під варти звільнити негайно.