5-3755км13 Про вимагання та одержання хабара, скоєне директором підприємства"Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства" за зниження тарифів на комунальні послуги - 10.09.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 вересня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 березня 2013 року.

Вироком Білогірського районного суду Автономної Республіки Крим від 18 січня 2013 року засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1

громадянина України, такого, що

не має судимості

за ч. 4 ст. 368 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими і адміністративно-господарськими функціями на підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форми власності строком на 3 роки та з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Питання речових доказів та судових витрат вирішено у відповідності до вимог КПК України (1001-05) 1960 року.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 березня 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_2, визнано винним і засуджено за те, що він, будучи службовою особою, працюючи на посаді директора Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Алушта", виконуючи організаційно-розпорядчі і адміністративно-господарські функції, будучи посадовою особою, з корисливих мотивів, вимагав і отримав хабар в особливо великих розмірах.

Злочинне діяння скоєно при наступних обставинах.

На початку 2012 року ОСОБА_2, знаходячись в своєму службовому кабінеті в приміщенні КРП "ВПВКГ м. Алушта", під час обговорення з виконувачем обов'язків директора ТОВ "Алафітон" - директором ЖЕУ "Алафітон" ОСОБА_3 питання про зменшення плати за водопостачання і водовідведення в новозбудованому 123-квартирному житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, шляхом зміни тарифів, встановлених для підприємств (інших споживачів), на тарифи, передбачені для населення, висунув вимогу ОСОБА_3 виділити з числа квартир, що знаходяться у вказаному будинку, двокімнатну квартиру як службове житло для працівника КРП "ВПВКГ м. Алушта". На початку квітня 2012 року ОСОБА_2, знаходячись у своєму службовому кабінеті, висунув ОСОБА_3 ту ж саму вимогу.

В подальшому, 11 травня 2012 року ОСОБА_2, знаходячись у своєму службовому кабінеті, висунув ОСОБА_3 вимогу безоплатно передати двокімнатну квартиру у вказаному житловому будинку. При цьому, ОСОБА_2, мотивуючи небажанням того, аби його прізвище фігурувало в документації з оформлення права власності на житло, висунув вимогу ОСОБА_3, оформити всю документацію на ім'я своєї тещі ОСОБА_4, при цьому вручивши ОСОБА_3 аркуш паперу з вказівкою особистих даних ОСОБА_4

31 травня 2012 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 для подальшої державної реєстрації права власності в органах реєстрації і технічної інвентаризації нерухомого майна три екземпляри договору інвестування для будівництва 123-квартиного житлового будинку (А-563) в мікрорайоні № 4 м. Алушта (пайова участь) № А-2/12-2006 від 20 жовтня 2006 року, а також три екземпляри акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_1, згідно яких ОСОБА_4 виступила інвестором при пайовій участі житлового будинку шляхом внесення інвестиції в сумі 40 910 доларів США, що станом на 25 червня 2012 року еквівалентно 326 973,175 гривень. Після цього ОСОБА_2 поставив підпис від імені ОСОБА_4 в одному екземплярі вказаного договору в графі "Інвестор", а також в акті прийому-передачі квартири, датованому 07 липня 2007 року, в графі "Отримав", Вказані документи з внесенням до них від імені ОСОБА_4 підписами, ОСОБА_2 повернув ОСОБА_3 При цьому, жодних інвестицій і пайової участі ОСОБА_2, а також ОСОБА_4 в будівництві зазначеного житлового будинку не приймали.

Цього ж дня, 31 травня 2012 року ОСОБА_2 дав усну вказівку своїм підлеглим працівникам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 підготувати і передати ОСОБА_3 договір № 1390 від 30 травня 2012 року, на водопостачання з комунального водопроводу і відведення стоків в комунальну каналізацію, згідно якого встановлювались тарифи для ЖЕУ "Алафітон", передбачені для населення. Після виготовлення вказаного договору ОСОБА_2 підписав його від імені директора КРП "ВПВКГ м. Алушта" і поставив печатку. В цей же день вказаний договір був переданий ОСОБА_3 Пізніше, 16 червня 2012 року ОСОБА_2, знаходячись у ОСОБА_4 в Тернопільській області, Борщівському районі, с. Бабинці, оформив доручення від імені ОСОБА_4 на ім'я своєї дружини ОСОБА_7 у приватного нотаріуса. Згідно доручення ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_7 бути її представником і представляти її інтереси у всіх установах, підприємствах і організаціях, незалежно від їх форми власності підпорядкування з питань подальшого виконання умов договору між нею і ТОВ "Алафітон" від 20 жовтня 2006 року на організацію і проведення будівництва квартири АДРЕСА_1.

Надалі, 25 червня 2012 року ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною ОСОБА_7 приїхали в офіс ЖЕУ "Алафітон", де ОСОБА_7 проставила свій підпис в графі "Отримав ОСОБА_2." в акті прийому-передачі ключів від 25 червня 2012 року квартири АДРЕСА_1, після чого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 два екземпляри ключів від зазначеної квартири.

Таким чином, ОСОБА_2, будучи службовою особою і використовуючи своє службове становище, вимагав і отримав від ОСОБА_3 хабар у виді двокімнатної квартири загальною площею 61,06 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 326 973,175 гривень, що є особливо великим розміром, шляхом отримання договору інвестування для будівництва 123-квартирного житлового будинку № А-2/12-2006 від 20 жовтня 2006 року, укладеного на ім'я ОСОБА_4 При цьому, ОСОБА_7 отримала можливість оформлення права власності державної реєстрації нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 на ім'я своєї матері ОСОБА_4

У касаційній скарзі та доповненнях до неї захисник ОСОБА_1 просить постановлені у справі судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а провадження у справі закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на допущені органом досудового слідства порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. При цьому зазначає, що вина ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину як на досудовому, так і під час судового розгляду справи не знайшла свого підтвердження. Крім того, захисник вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, яка підтримала свою касаційну скаргу і просила судові рішення щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу закрити, обґрунтовуючи це тим, що в діях засудженого відсутній інкримінований йому склад злочину, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника та просив судові рішення залишити без змін, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у ст.ст. 368, 369 КПК України 1960 року щодо неповноти та однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, які оскаржуються захисником. У зв'язку з наведеним, доводи касаційної скарги в цій частині у касаційному порядку перегляду не підлягають.

Залишаючи апеляцію захисника без задоволення, апеляційний суд не навів в ухвалі підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції, не сформулював належним чином висновки щодо відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі щодо обґрунтування його вини недопустимими доказами по справі та незаконності засудження ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 368 КК України.

Тобто, суд апеляційної інстанції, розглянувши справу щодо ОСОБА_2, не надав обґрунтованих відповідей на доводи поданої апеляції.

Так, захисник ОСОБА_1 в апеляційній скарзі ствердила, що предмет хабара відсутній, покликаючись на те, що суду першої інстанції нею були подані два витяги із Єдиного державного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна Міністерства юстиції України від 14 листопада 2012 року, відповідно до яких предмет хабара квартира АДРЕСА_1 є власністю кооперативу "Аїст" і з 31 серпня 2013 року обтяжена арештом. Витяги були видані Державним підприємством "Інформаційним центром" Міністерства юстиції України.

Постановляючи вирок по справі суд першої інстанції вказав, що як докази їх не приймає, посилаючись на подані потерпілим ОСОБА_3 копії судових рішень, зокрема, рішення Господарського суду АР Крим від 14 грудня 2006 року, яке набрало законної сили, відповідно до якого в задоволенні позову Виробничого кооперативу "Аїст" до виконавчого комітету Алуштинської міської ради про визнання права власності на 18 квартир в житловому будинку, мікрорайон № 4 м. Алушти було відмовлено; рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 29 березня 2005 року, яким було визнано за ТОВ "Алафітон" право власності на будівельні матеріали, обладнання та майнові акти у складі незавершеного будівництва житлового будинку у мікрорайоні № 4 м. Алушта АР Крим.

Апеляційний суд АР Крим із такими висновками суду першої інстанції погодився, при цьому в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року, не навів докладних мотивів апеляційних доводів захисника в частині, що відповідно до діючого законодавства України право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

Крім того, в апеляційній скарзі захисник покликається на те, що в діях ОСОБА_2 відсутня така кваліфікуюча ознака як вимагання хабара з покликанням на відповідні докази по справі, зокрема показання засудженого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_3 Причин, з яких показання потерпілого ОСОБА_3 в цій частині прийнято, а показання ОСОБА_2 відкинуті, судом першої інстанції вказано не було. Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги захисника, в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року, не вказав підстав, з яких відмовляє у задоволенні скарги у цій частині.

Також захисник в апеляційній скарзі вказувала, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 після введення в експлуатацію будинку АДРЕСА_1 15 грудня 2006 року мав укласти із ТОВ "Алафітон" договір, що передбачає тарифи для населення, не ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні. На вказаний факт захисник посилалась в апеляційній скарзі, але апеляційний суд в порушення вимог ст. 377 КПК України 1960 року жодних докладних мотивів вказаного доводу не надав.

З огляду на вищевикладене касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_2 -скасуванню як така, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року та постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, з направленням справи на новий апеляційний розгляд, під час якого перевірити всі доводи поданої апеляції захисника та постановити законне і обґрунтоване судове рішення з дотриманням всіх вимог кримінально-процесуального закону.