5-3143км13 Про розбій та умисне вбивство, скоєні з корисливих мотивів у стані алкогольного сп'яніння - 05.09.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 05 вересня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2012 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років із конфіскацією всього майна, що є його власністю;

- за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років із конфіскацією всього майна, що є його власністю.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк чотирнадцять років із конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2012 року апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 біля 22-ї год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, розбив скло на вхідних дверях будинку потерпілої ОСОБА_2, розташованого по АДРЕСА_1, та з метою заволодіння грошима потерпілої проник всередину будинку. Після того, як від шуму, створеного ОСОБА_1 під час пошуку грошей, потерпіла прокинулася та вийшла з кімнати, останній, розуміючи, що вона є єдиною перешкодою заволодіти грошима, з метою її вбивства з корисливих мотивів, спочатку штовхнув потерпілу на підлогу, а потім, придавивши її всією поверхнею свого тіла, руками, із значною силою, здавив шию, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_2 Після вбивства потерпілої ОСОБА_2, ОСОБА_1 продовжив пошук грошей в її будинку та не знайшовши їх, з місця злочину втік.

У касаційній скарзі засуджений просить про скасування судових рішень щодо нього із направленням справи на новий судовий розгляд. При обґрунтуванні свого прохання, спростовує встановлені судами фактичні обставини справи, заперечує винність у скоєнні злочинів, за які його засуджено. При цьому, наголошує на тому, що умислу на позбавлення життя потерпілої не мав, його дії мали б бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 122 КК України. Стверджує про незаконність вироку суду першої інстанції у зв'язку із порушенням правил підсудності. Вважає як зайво кваліфіковану йому ч. 4 ст. 187 КК України та безпідставне призначення при новому судовому розгляді справи більш суворого покарання.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого, пояснення засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану ним касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України 1960 року.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається із змісту касаційної скарги засудженого, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Висновки суду про доведеність винності засудженого у вчиненні злочинів, за які його засуджено, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 розпочав свої злочинні дії з умислом на таємне викрадення чужого майна, оскільки намагався знайти гроші у відсутності потерпілої і таємно від неї.

Проте, будучи виявленим потерпілою, ОСОБА_1, не зважаючи на це, продовжив злочинну діяльність і з метою заволодіння майном потерпілої застосував до неї насильство, небезпечне для життя, а тому такі його дії правильно кваліфіковані судом за ч. 4 ст. 187 КК України.

Твердження у скарзі засудженого про відсутність умислу на позбавлення життя потерпілої, а тому правильною кваліфікацією своїх дій вважає за ч. 1 ст. 119 та ч. 1 ст. 122 КК України, є безпідставними, оскільки суперечать встановленим фактичним обставинам у справі.

Як встановлено судами, в діях ОСОБА_1 був наявний умисел на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_2 з корисливих мотивів, оскільки останній по відношенню до потерпілої діяв активно, з застосуванням фізичної сили і з умислом позбавити її життя, оскільки усвідомлював, що єдиною перешкодою заволодіти грішми ОСОБА_2 була вона сама, у зв'язку з чим він вирішив позбавитись її шляхом здавлювання сонної артерії і діяв саме із значною силою до тих пір, поки потерпіла не перестала подавати ознак життя.

До того ж, з огляду на роз'яснення, що містяться у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) , у разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України і ч. 4 ст. 187 КК України.

Відповідне положення закріплене й у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику у справах про злочини проти власності" (v0010700-09) , що якщо під час розбою потерпілого було умисно вбито, дії винної особи належить кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 4 ст. 187 та п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Доводи засудженого про те, що у потерпілої не виявилось грошей, які він шукав в будинку, не впливає на кваліфікацію і не є підставою для кваліфікації його дій як замах.

За встановлених судами обставин, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187; п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України кваліфіковані правильно.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засудженого ОСОБА_1, викладені ним в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Покарання призначене судом засудженому ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 65 КК України є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, при новому судовому розгляді справи щодо ОСОБА_1 після скасування ухвалою суду касаційної інстанції від 15 березня 2012 року судових рішень щодо нього у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону при кваліфікації його дій, що у свою чергу призвело до призначення покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного та особі засудженого, суд першої та апеляційної інстанції постановили законні, обґрунтовані, мотивовані рішення із дотримання положень ст. 399 КПК України 1960 року.

Безпідставними є й посилання у скарзі засудженого про незаконність вироку щодо нього на підставі порушення правил підсудності, оскільки як вбачається з матеріалів справи, після скасування ухвалою суду касаційної інстанції судових рішень щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд, неможливо було утворити склад суду в Шепетівському міськрайонному суду Хмельницької області та за постановою голови Апеляційного суду Хмельницької області від 10 квітня 2012 року кримінальну справу щодо ОСОБА_1 із Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області передано на розгляд до Славутського міськрайонного суду Хмельницької області відповідно до положень ст. 38 КПК України 1960 року.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, покарання відповідає тяжкості скоєного та особі засудженого, істотних порушень кримінально-процесуального закону не встановлено, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 28 травня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 18 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.