5-3160км13 Про відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, скоєне в стані алкогольного сп'яніння - 05.09.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні 05 вересня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Бориславського міського суду Львівської області від 04 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2012 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянку України,

в силу ст. 89 КК України не судиму,

засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2012 року апеляції прокурора та захисника засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишені без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_1 визнано винною і засуджено за те, що вона 16 квітня 2011 року о 11:30, будучи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в будинку АДРЕСА_1 в якому проживає ОСОБА_3, маючи раптово виниклий намір на відкрите викрадення чужого майна із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої ОСОБА_3, завдала останній декілька ударів кулаками рук по обличчю, від чого потерпіла впала на підлогу, заподіявши згідно висновку судово-медичної експертизи № 271/11 від 21 квітня 2011 року легких тілесних ушкоджень. Таким чином, подолавши опір потерпілої, відкрито заволоділа грошовими коштами в сумі 180 грн, що знаходились на швейній машинці у вітальній кімнаті, спричинивши ОСОБА_3 матеріальних збитків на вказану суму. Після чого, з викраденим з місця вчинення злочину зникла, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

У касаційній скарзі захисник просить про зміну судових рішень щодо ОСОБА_1, перекваліфікувавши її дії з ч. 2 ст. 186 на ч. 1 ст. 186 КК України, зменшивши строк призначеного покарання та звільнивши від відбування покарання на підставі акту амністії. При обґрунтуванні свого прохання щодо неправильної кваліфікації, заперечив встановлені судами фактичні обставини справи, спростував висновки проведених експертиз, вважаючи, що засуджена насильство до потерпілої ОСОБА_3 не застосовувала.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно вимог до ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370- 372 КПК України 1960 року.

Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.

Як вбачається із змісту касаційної скарги захисника, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказує на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

Висновки суду про доведеність винності засудженої ОСОБА_1 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), є обґрунтованими та в касаційній скарзі не оспорюються.

Перевірялись судами першої та апеляційної інстанції й твердження захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 через те, що остання не застосовувала насильство до потерпілої ОСОБА_3, які не знайшли свого підтвердження.

Суд, кваліфікувавши дії ОСОБА_1 як грабіж із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої, дійшов такого висновку на підставі аналізу зібраних у справі доказів, зокрема, показань потерпілої ОСОБА_3, яка стверджувала про нанесення їй ОСОБА_1 декількох ударів рукою по обличчю, від чого вона не втрималась на ногах та впала на підлогу; показань свідка ОСОБА_4, який підтвердив показання потерпілої ОСОБА_3 та одразу після скоєння злочину щодо останньої бачив на її обличчі ушкодження; показань свідка ОСОБА_5, який в день скоєння злочину щодо ОСОБА_3 бачив на її обличчі кров та подряпини з правого боку; показань судово-медичного експерта ОСОБА_6, який підтвердив досліджений в суді висновок експерта № 271/2011 від 20 квітня 2011 року, з якого вбачається, що у потерпілої ОСОБА_3, 1912 року народження, виявлені тілесні ушкодження на обличчі, що могли утворитись від дії тупих твердих предметів, цілком можливо в час і при обставинах вказаних в постанові слідчого (декілька ударів долонею руки по обличчю) та за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Отже, підстав для перекваліфікації дій засудженої на ч. 1 ст. 186 КК України, за доводами скарги захисника, колегія суддів не вбачає.

За встановлених судом обставин, дії засудженої ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані правильно.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи захисника ОСОБА_2, викладені ним в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Посилання у скарзі захисника на порушення права на захист ОСОБА_1 під час проведення досудового слідства є безпідставними, оскільки органом досудового слідства їй роз'яснювалось право на захист відповідно до вимог статей 44, 45, 47 КПК Украни 1960 року та право відмови від захисника на підставі ст. 46 КПК України 1960 року, яким остання й скористалась.

Перевірялись апеляційним судом й твердження захисника про те, що показання на досудовому слідства ОСОБА_1 давала перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, тобто не могла повною мірою захищати свої права, які визнані необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам справи, з яких вбачається, що злочин нею скоєно 16 квітня 2011 року, а перші процесуальні дії проведені із нею, зокрема і надання нею явки з повинною і відібрання пояснень проведені 18 квітня 2011 року, інші процесуальні дії ще пізніше - 19, 21, 28 квітня 2011 року, а 27 квітня 2011 року проведений допит обвинуваченої ОСОБА_1 із участю захисника ОСОБА_2

Окрім цього, доводи у скарзі захисника про недотримання органом досудового слідства вимог п. 2 ч. 1 ст. 45 КПК України 1960 року щодо обов'язкової участі захисника у справі щодо ОСОБА_1, у зв'язку з чим первинні показання вважає здобутими незаконним шляхом, є необґрунтованими. Так, згідно зі ст. 45 КПК України 1960 року участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру з моменту встановлення факту наявності у особи душевної хвороби. Разом з тим, відповідно до акту стаціонарної судово-медичної експертизи № 172 від 25 липня 2012 року ОСОБА_1 застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилається у своїй скарзі захисник, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Вирок Бориславського міського суду Львівської області від 04 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 09 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - без задоволення.