Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Швеця В.А. суддів: Орлової С.О., Пойди М.Ф. розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 03 вересня 2013 року касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 30 липня 2013 року щодо нього,

Вироком Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2013 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 05.06.2008 року за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, звільненого умовно-достроково 01.11.2012 року на невідбутий термін покарання 4 місяці 26 днів, засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з конфіскацією майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 05.06.2008 року строком 4 місяці 26 днів та призначено остаточне покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 4 (чотири) місяці 26 (двадцять шість) днів з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Вирішено питання речових доказів по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 30 липня 2013 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Як убачається з копій судових рішень, ОСОБА_4 засуджено за те, що він, 22 грудня 2012 року, о 09 годині 40 хвилин, проникнувши в будинок АДРЕСА_1, з метою заволодіння чужим майном, протиправно та раптово для мешканців вказаного житла ОСОБА_5 та ОСОБА_6, застосував до них насильство, що є небезпечним для життя та здоров'я, в результаті чого заподіяв потерпілим легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, після чого з місця події втік.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить судові рішення змінити, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та призначивши покарання в межах санкції вказаної статті. Не погоджуючись з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів по справі, посилаючись на невідповідність висновків судів, викладених у судових рішеннях фактичним обставинам справи, вказує на те, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено ніякими доказами по справі не доведена. Стверджує, що у нього не було умислу на вчинення розбійного нападу, а тому його дії слід перекваліфікувати. Крім того, не погоджується з посиланням у судових рішеннях на відсутність обставин, які пом'якшують покарання, оскільки вважає, що такі є.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Як вбачається з копій оскаржуваного вироку та ухвали, суди, належним чином оцінивши представлені та досліджені в судовому засіданні докази, зокрема, показання потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які в судовому засіданні підтвердили, що ОСОБА_4 незаконно проник в їх будинок, застосовував до них насильство, яке вони реально сприймали як загрозу для їх життя та вимагав гроші; показання самого ОСОБА_4, який не заперечував факту проникнення та застосування фізичного насильства до потерпілих; показання свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10; дані протоколів: огляду місця події від 22.12.2012 року, затримання особи від 22.12.2012 року, пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 15.02.2013 року, огляду предметів та речей від 04.04.2013 року, висновки судово-медичної експертизи, імунологічної експертизи, комплексної експертизи, трасологічної експертизи, дійшли обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Колегія суддів вважає, що наведені докази, в своїй сукупності спростовують доводи скарги засудженого про відсутність достатніх доказів винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України та необхідність перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 125 КК України і вважає, що у касаційній скарзі не наведено обставин, передбачених ст. 412 КПК України, які б свідчили про істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, що перешкодили суду постановити законний та обґрунтований вирок, тим більше, що суд з достатньою повнотою дослідив матеріали справи, які стосуються об'єму обвинувачення ОСОБА_4

Крім того, як вбачається зі змісту ухвали апеляційного суду, наведені у касаційній скарзі засудженого доводи, за своїм змістом, аналогічні доводам його апеляції та апеляції захисника і на них надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і з наведеними в ній висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції та відсутності підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_4 на ч. 2 ст. 125 КК України погоджується і колегія суддів.

Покарання ОСОБА_4 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України, є справедливим і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для призначення засудженому менш суворого покарання колегія суддів не вбачає як і не вбачає підстав для визнання, відповідно до положень ст. 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання ті, на які він посилається у своїй касаційній скарзі.

Колегія суддів вважає, що переконливих доводів про необхідність зміни судових рішень щодо ОСОБА_4 з мотивів, наведених у його касаційній скарзі немає.

Враховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Садгірського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 30 липня 2013 року щодо нього.