Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

Головуючого:Животова Г.О., суддів: за участю прокурора Єлфімова О.В., Шибко Л.В., Вергізової Л.А., засудженого ОСОБА_5,

захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7

розглянула в судовому засіданні 20 серпня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, касаційними скаргами засуджених ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11 на вирок Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року та вирок і ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року.

Зазначеним вироком місцевого суду засуджено:

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України до позбавлення волі строком на 15 років;

- за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 262 КК України до позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна; за ч. І ст. 14, п.п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна;

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

- за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна;

- за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України до позбавлення волі строком на 15 років;

- за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна;

- за ч. 3 ст. 262 КК України до позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна;

- за ч. 1 ст. 14, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 10 років 6 місяців з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна.

ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, такого, що не має судимості, - за ч. 4 ст. 187 КК України до позбавлення волі строком на 10 років волі з конфіскацією майна та з позбавленням на підставі ст. 54 КК України спеціального звання молодший сержант міліції.

Як визнав суд першої інстанції, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_9 з метою вчинення особливо тяжкого злочину - заволодіння шляхом розбійного нападу коштами ПАТ "Райффайзен банк Аваль" в особливо великих розмірах, на початку осені 2011 року вступили у попередню змову та на протязі 3 місяців планували та готували вчинення зазначеного злочину. В процесі підготовки та відпрацювання окремих елементів злочину ОСОБА_8 та ОСОБА_5 вирішили змінити спосіб вчинення розбійного нападу на охоронців та працівника інкасації банку з їх нейтралізації за допомогою сильнодіючих медичних препаратів, про який було відомо ОСОБА_9, на вбивство вказаних осіб. Про такі зміни вони ОСОБА_9 не повідомили.

26 грудня 2011 року інкасатор АТ "Райфайзен Банк Аваль" ОСОБА_5, виконуючи свої функціональні обов'язки з супроводу грошових коштів в інкасаторському автомобілі зазначеного банку, в якому також перебували два працівники правоохоронного органу, діючи, як член організованої злочинної групи, за попередньою змовою з ОСОБА_8 і ОСОБА_9, виконуючи відведену йому роль у вчиненні злочину, в районі адміністративного кордону Софіївського та Криворізького районів Дніпропетровської області, приблизно о 9 годині 30 хвилин, з метою заволодіння вогнепальною зброєю та грошовими коштами в особливо великому розмірі - 8 200 000 грн., реалізуючи спільний з ОСОБА_8 умисел на умисне вбивство працівників правоохоронних органів та інших осіб, що знаходилися в автомобілі, та власний умисел направлений на умисне вбивство випадкової пасажирки автомобіля ОСОБА_14, заздалегідь приготованим ножем наніс три колючих удари в область голови, шиї і грудей ОСОБА_15 Після цього, ОСОБА_5 з метою вчинення умисного вбивства інших осіб, спробував вихопити з рук ОСОБА_15 автомат "АКС-74" з бойовими припасами, однак підчас боротьби останній надав команду іншому охоронцю відкрити вогонь на знищення. В свою чергу ОСОБА_5, усвідомивши, що може бути смертельно поранений, не довівши спільний та власний умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі, відкрив двері автомобіля та втік з місця пригоди. В подальшому від завданих ОСОБА_5 тілесних ушкоджень ОСОБА_15 помер.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року цей вирок змінено, виключено з кваліфікації дій усіх засуджених за ч. 4 ст. 187 КК України кваліфікуючу ознаку - вчинення злочину у складі організованої злочинної групи.

Крім того, апеляційний суд своїм вироком в порядку ст. 378 КПК 1960 року скасував рішення суду щодо кваліфікації злочинних дій ОСОБА_5 та ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 14, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України. Кваліфікував дії ОСОБА_8: за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, як вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_15) та замах на вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_16) у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, вчинені за попередньою змовою групою осіб, та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб у зв'язку з виконанням цією особою службового обов'язку (щодо ОСОБА_17), двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб (щодо ОСОБА_16), та призначив показання у виді 11 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна; залишив кваліфікацію його дій за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 262 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_8 визначив покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна.

Дії ОСОБА_5 апеляційний суд кваліфікував: за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, як вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_15) та замах на вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_16) у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, вчинені за попередньою змовою групою осіб, та призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб у зв'язку з виконанням цією особою службового обов'язку (щодо ОСОБА_17), двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб (щодо ОСОБА_16 і ОСОБА_14), та призначив показання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК України призначив покарання у виді позбавлення волі строком на 11 років з конфіскацією майна; залишив кваліфікацію його дій за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією майна, а також кваліфікацію вчиненого за ч. 3 ст. 262 КК України і призначене покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років з конфіскацією майна.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_5 суд визначив покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 15 років з конфіскацією майна.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд через невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості, а також у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. Стверджує, що вирок суду не відповідає вимогам ст. ст. 332- 335 КПК 1960 року.

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить рішення судів першої та апеляційної інстанції змінити, виключити з обвинувачення ОСОБА_8 вказівки про вчинення ним злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ст. 348; ч. 3 ст. 15, ч. 2 п. п. 1, 6, 8, 12 ст. 115; п. п. 6, 9, 12, ч. 2 ст. 115; ч. 3 ст. 262 КК України. На його думку, дії ОСОБА_8 треба кваліфікувати виходячи з умислу останнього - як заволодіння чужим майном без обтяжуючих обставин. Обґрунтовуючи свої вимоги захисник посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів по справі, неповноту досудового і судового слідства, та суттєві порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені під час провадження по справі. Стверджує, що засуджений ОСОБА_5 при вчиненні злочину вийшов за межі домовленостей з ОСОБА_8 щодо способу заволодіння грошовими коштами ПАТ " Райфайзен Банк Аваль", отже в його діях наявні ознаки "ексцесу виконавця", за що ОСОБА_8 не може нести відповідальність.

Засуджений ОСОБА_8 в касаційної скарзі та доповненнях до неї, посилаючись на доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам його захисника ОСОБА_7, просить вирок апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд для проведення судового слідства і прийняття законного рішення. Додатково зазначає, що постановлення апеляційним судом одночасно по справі вироку і ухвали є грубим порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

Касаційна скарга захисника ОСОБА_10 фактично повністю відтворює текст скарги засудженого ОСОБА_8 Містить в собі вимоги щодо необхідності скасування всіх рішень судів першої та другої інстанцій як незаконних, оскільки на думку касатора, в діях ОСОБА_8 наявні лише ознаки злочину, передбаченого п. 5 ст. 27, ст. 14 та ч. 5 ст. 185 КК України.

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить закрити кримінальну справу щодо нього в частині обвинувачення за ст. 28 ч. 2, ст. 348; ч. 3 ст. 15, ч. 2 п. п. 1, 6, 8, 12 ст. 115 КК України. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів по справі, неповноту досудового і судового слідства та суттєві порушення вимог кримінально-процесуального закону, допущені під час провадження по справі. Стверджує, що у нього не було умислу на створення перешкоди службової діяльності ОСОБА_15, тим більше на вбивство осіб, які знаходились в інкасаторському автомобілі. Він намагався лише відібрати у ОСОБА_15 зброю та заволодіти грошима без заподіяння будь-кому шкоди. В разі незадоволення його вимог щодо кваліфікації вчиненого та зменшення об'єму обвинувачення, просить залишити призначене покарання без зміни, або пом'якшити його з урахуванням позитивних характеристик та його сімейного і матеріального стану.

В касаційних скаргах засуджений ОСОБА_9 і його захисник ОСОБА_11, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильну оцінку доказів, неповноту досудового та судового слідства, а також суттєві порушення вимог кримінально-процесуального закону і несправедливо сувору міру покарання, просять вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Зазначають, що суд безпідставно стягнув моральну шкоду на користь потерпілої ОСОБА_18 не тільки с ОСОБА_5 і ОСОБА_8, а в солідарному порядку і з ОСОБА_9, оскільки дії останнього не знаходяться в причинному зв'язку зі смерть ОСОБА_15 Неправильним, на думку касаторів, є і рішення прийняте щодо речового доказу - автомобілю, який суд на підставі ст. 81 КПК 1960 року, як знаряддя злочину, конфіскував на користь держави.

На касаційні скарги подані заперечення в яких:

- захисник ОСОБА_7 просить скаргу прокурора залишити без задоволення;

- засуджений ОСОБА_8 зазначає, що частково підтримує касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_11, а саме в частині скасування постановлених по справі рішень та повернення справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який вважав, що вирок апеляційного суду слід скасувати з підстав, викладених у касаційній скарзі прокурора; пояснення засудженого ОСОБА_5 на підтримку своєї касаційної скарги і який вважав касаційну скаргу прокурора необґрунтованою, а також захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6, які враховуючи думку підзахисного ОСОБА_8, змінили свої вимоги та просили скасувати вирок апеляційного суду, а справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та доводи скарг колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_8 і їх захисників не підлягають задоволенню, а касаційна скарга засудженого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_11 - підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ст. 398 КПК 1960 року, не підлягають, а неповнота досудового та судового слідства та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, чим обґрунтовуються касаційні скарги засуджених та захисників, самі по собі, згідно ст. 367 КПК 1960 року, є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень тільки в апеляційному порядку.

Разом з тим, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 у вчинені злочинів, за які їх засуджено, відповідає фактичним обставинам справи, обґрунтований сукупністю доказів, досліджених в судовому засіданні, належно оцінених та наведених у вироку, є правильним.

Злочинні дії засуджених вірно кваліфіковані: ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, як вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_15) та замах на вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_16) у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, вчинені за попередньою змовою групою осіб; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб у зв'язку з виконанням особою службового обов'язку (щодо ОСОБА_17), двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб (щодо ОСОБА_16); за ч. 4 ст. 187 КК України; за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та за ч. 3 ст. 262 КК України; ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 28, ст. 348 КК України, як вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_15) та замах на вбивство працівника правоохоронного органу (ОСОБА_16) у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, вчинені за попередньою змовою групою осіб; за ч. 3 ст. 15, п. п. 1, 6, 8, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб у зв'язку з виконанням особою службового обов'язку (щодо ОСОБА_17), двох або більше осіб з корисливих мотивів, вчинений за попередньою змовою групою осіб (щодо ОСОБА_16 і ОСОБА_14); за ч. 4 ст. 187 КК України; за п. п. 6, 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, а також за ч. 3 ст. 262 КК України; - ОСОБА_9 - за ч. 4 ст. 187 КК 1960 року.

Відповідно до ст. 67 КПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Перевіркою матеріалів справи касаційним судом встановлено, що судом першої інстанції (в частині залишення його рішення без зміни) та апеляційним судом вимоги зазначеного закону повністю дотримані.

Всупереч твердженням наведеним у касаційних скаргах, суд повно та всебічно перевірив всі зібрані на досудовому слідстві докази, у тому числі показання засуджених в яких вони визнавали себе винними у вчиненні злочинів, а саме: ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 30-35), ОСОБА_9 (т. 1, а. с. 238-241; т. 2, а. с. 50-54), ОСОБА_5 (т. 2, а.с. 39-42); показання свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14, ОСОБА_19, а також висновки судово-фоноскопичної, судово-медичної експертиз, протоколи відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_5, в ході якого він показував як наносив удари ножем потерпілому ОСОБА_15, а також аудіо запису розмови ОСОБА_5 і ОСОБА_8, в якому останній наполягав на вбивстві всіх осіб, які знаходилися в інкасаторському автомобілі шляхом застосування ножа та автомату "Калашникова" та інші докази, дав їм об'єктивну оцінку з точки зору допустимості, достовірності й достатності.

Суд, згідно з матеріалами справи перевірив показання засуджених, з'ясував причини зміни показань і в результаті їх ретельного дослідження в сукупності з іншими доказами, зібраними у справі, дав їм належну оцінку, обґрунтовано визнав достовірними їх показання на стадії досудового слідства, в яких вони визнавали факт вчинення злочинів за які засуджені.

Отже, твердження засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також їх захисників у касаційних скаргах про неповну перевірку судом доказів та неналежну їх оцінку - необґрунтовані.

Згідно п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику постановлення судами вироків (постанов) при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку" № 1 від 15 травня 2006 року (v0001700-06) , у випадках, коли апеляційний суд відповідно до ст. 378 КПК 1960 року постановляє свій вирок лише щодо частини обвинувачення, яке має окрему кримінально-правову кваліфікацію, він цим вироком частково скасовує вирок суду першої інстанції із погіршенням становища засудженого, а іншими процесуальним документом - ухвалою - той же вирок у частині засудження за іншими статтями Кримінального кодексу України (2341-14) залишає без зміни, змінює або скасовує з направленням справи у цій частині на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Виходячи з наведеного, твердження засудженого ОСОБА_8 в касаційної скарзі про незаконність постановлення апеляційним судом одночасно по справі вироку і ухвали є безпідставними.

Щодо посилань захисників та засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на застосування до останніх під час досудового слідства недозволених методів, у зв'язку з чим вони обмовили себе у вчиненні злочинів, то вони були предметом детальної перевірки під час розгляду судом справи і спростовані наведеними у вироку доводами. Цей висновок суду є обґрунтованим і сумніву не викликає.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до п. п. 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31 березня 1995 року (v0004700-95) (зі змінами), визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви. У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожного з них.

Судом, при вирішенні питання щодо відшкодування моральної шкоди зазначені вимоги закону не враховані. А саме, стягуючи моральну шкоду на користь потерпілої ОСОБА_18 в розмірі 100 000 грн. солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суд проігнорував той факт, що умислом останнього не охоплювалось заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_15 і його дії не знаходяться в причинному зв'язку зі такими наслідками.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, в порушення вимог ст. 377 КПК 1960 року доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_11 (т. 7, а. с. 167-168), з цього приводу, а також конкретні обставини і факти, що спростовують їх, в ухвалі не зазначив і залишив рішення суду першої інстанції без зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судові рішення в частині розв'язання цивільного позову підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Що стосується окремих недоліків у викладенні тексту вироку апеляційного суду, про що йдеться в касаційних скаргах, то вони не є істотними, оскільки носять виключно редакційний характер і не перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу по суті та постановити обґрунтоване і справедливе рішення.

Твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_5 ОСОБА_8 і ОСОБА_9 покарання не відповідає тяжкості вчинених ними злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості, є непереконливими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як вбачається із матеріалів справи, призначаючи засудженим покарання, суд в достатній мірі врахував характер та ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, злочинів, конкретні обставини справи, дані про їх особи, в тому числі і ті, на які робиться посилання у касаційних скаргах.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку покарання, обране ОСОБА_5 ОСОБА_8 і ОСОБА_9, є справедливим, необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідає воно і загальним засадам призначення покарання, визначеним ст. ст. 50, 65 КК України.

Рішення суду щодо судьби речового доказу - автомобілю, який на підставі ст. 81 КПК 1960 року, як знаряддя злочину, конфісковано на користь держави, також прийнято згідно вимог кримінально-процесуального закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційні скарги прокурора, засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_8, захисників ОСОБА_10, ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Вирок Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2012 року, вирок і ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року щодо ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в частині вирішення цивільного позову скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

В решті судові рішення залишити без зміни.