5-2321км13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень за ознакою непоправного знівечення обличчя - 30.07.2013 Прийняття

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 30 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_3 на вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня 2012 року.

Указаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ріпинців Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді обмеження волі на строк три роки шість місяців.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 20 000 грн на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди.

За вироком місцевого суду ОСОБА_3 визнано винуватим у тому, що він 17 листопада 2010 року близько 23.00 год. неподалік території бару "ІНФОРМАЦІЯ_4" у АДРЕСА_2 під час сварки з ОСОБА_4, яка перейшла у бійку, умисно вдарив останнього кулаком по голові та верхній частині грудей, від чого ОСОБА_4 упав на землю разом з ОСОБА_3 Будучи зверху, ОСОБА_3 притиснув ОСОБА_4 до землі та двічі укусив за ніс, чим заподіяв потерпілому тілесне ушкодження у виді просторої рани з дефектом м'яких тканин носа, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою непоправного знівечення обличчя.

Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду та виключив із вироку вказівку про те, що "суд враховує віктивну поведінку потерпілого ОСОБА_4 на час вчинення підсудним ОСОБА_3 злочину". В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного і повернути справу на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням вимог кримінально-процесуального та суворістю призначеного покарання. Засуджений стверджує, що його дії належить кваліфікувати за ст. 124 КК, оскілки він оборонявся від посягання ОСОБА_4, справу в суді першої інстанції розглянуто незаконним складом суду.

В запереченнях на касаційну скаргу потерпілий просить залишити судові рішення без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника на підтримання касаційної скарги, прокурора та представника потерпілого, які заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили залишити судові рішення без зміни, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, суд зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених ним із дотриманням вимог чинного кримінально-процесуального законодавства, про що у вироку навів докладні мотиви згідно зі ст. 334 КПК 1960 року.

З касаційної скарги убачається, що засудженим не оспорюється заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень (на носі) під час бійки.

Його заперечення стосовно встановленого ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, доводи про перебування під час заподіяння тілесних ушкоджень у стані оборони, ретельно перевірив місцевий суд і обґрунтовано визнав безпідставними з посиланням на висновки судово-медичних експертиз (про те, що простора рана носа є невиправною, оскільки для усунення дефекту м'яких тканин необхідне оперативне втручання - дермопластика, що згідно із п. 2.1.8 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є ознакою тяжкого тілесного ушкодження), показання потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (з яких убачається те, що під час обопільної бійки ОСОБА_3 двічі укусив за ніс ОСОБА_4, при цьому не перебуваючи у стані оборони).

Крім того, мотивуючи доведеність винуватості засудженого, місцевий суд у вироку обґрунтовано врахував й те, що у судових дебатах ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого за ч. 1 ст. 121 КК злочину, розкаявся у вчиненому, вибачився перед потерпілим.

Отже місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_3 умисно заподіяв ОСОБА_4 тілесне ушкодження, що спричинило непоправне знівечення обличчя, і обґрунтовано кваліфікував дії засудженого за ч. 1 ст. 121 КК.

Правильність постановленого у справі обвинувального вироку підтверджується й тим, що засудженим ОСОБА_3 в апеляції, в судових дебатах та в останньому слові під час апеляційного розгляду справи визнано вину у вчиненні вищевказаного злочину.

Порушення суддею, який розглядав справу щодо ОСОБА_3, справи за скаргою приватного обвинувачення, поданою засудженим, щодо ОСОБА_4, не є порушення вимог кримінально-процесуального закону, а отже і перешкодою для судді розглядати справу. Тому доводи засудженого про розгляд справи щодо нього незаконним складом суду є безпідставними.

Такими ж безпідставними є й твердження про те, що справу належало розглядати за обвинуваченням ОСОБА_3 за ст. 124 КК.

Так, під час першого розгляду справи прокурор змінив обвинувачення засудженого з ч. 1 ст. 121 на ст. 124 КК і місцевий суд постановою від 29 серпня 2011 року закрив справу за новим обвинуваченням на підставі акта амністії.

Проте, за апеляцією представника потерпілого апеляційний суд ухвалою від 30 листопада 2011 року скасував цю постанову і направив справу на новий судовий розгляд. При цьому однією з підстав скасування постанови було те, що, ухвалюючи цю постанову, місцевий суд не дав оцінки позиції потерпілого, який підтримав попереднє обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК.

У зв'язку з цим, згідно з ч. 5 ст. 277 КПК 1960 року, під час нового судового розгляду суд зобов'язаний був розглядати справу у раніше пред'явленому обсязі, тобто за ч. 1 ст. 121 КК.

При цьому місцевий суд дотримався усіх вимог, передбачених ч. 7 ст. 374, 375 КПК 1960 року.

Покарання ОСОБА_3 призначено згідно з вимогами ст. 65 КК, воно відповідає вчиненому та особі засудженого, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів.

Судом враховано усі пом'якшуючі покарання обставини і позитивні дані про особу ОСОБА_3, з якими від пов'язує свої касаційні вимоги, і покарання призначено на підставі ст. 69 КК більш м'яке, ніж передбачено законом.

Усі доводи засудженого про суворість призначеного покарання, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, за його апеляцією ретельно перевірив апеляційний суд і для їх спростування у своїй ухвалі навів відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 377 КПК 1960 року.

Таким чином, неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального, які б тягли за собою зміну або скасування судових рішень у справі, про що йдеться у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Тому касаційну скаргу не може бути задоволено.

Керуючись статтями 395, 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Вирок Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 28 квітня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 20 липня 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.