5-3645км13 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, від яких потерпілий помер - 25.07.2013 Прийняття

головуючого Орлянської В.І.,суддів:Суржка А.В., Франтовської Т.І.,за участю прокурора Саленка І.В., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 25 липня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2013 року щодо ОСОБА_5

Вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2012 року,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

раніше судимого Долинським районним судом Кіровоградської області від 24.02.2011 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 6 (шість) років.

Вирішено долю речових доказів та судових витрат по справі.

Вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він 28 липня 2011 року, близько 15 години 00 хвилин, перебуваючи в м. Долинську Кіровоградської області, по вул. Калініна 28, у стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті особистих неприязних стосунків, наніс ОСОБА_6 один удар ножем в область життєво - важливого органу (живіт), чим спричинив останньому навмисно тяжке тілесне ушкодження, як небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого останній ІНФОРМАЦІЯ_2 помер в лікарні.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2013 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильною, на його думку, кваліфікацією дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України та невідповідністю, у зв'язку з цим, призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій у вступних частинах рішень невірно вказали дані про судимість ОСОБА_5, зазначили, що він судимий останній раз 24.12.2010 року, тоді як відповідно до матеріалів справи ОСОБА_5 засуджений в останнє 24.02.2011 року.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу прокурора у повному обсязі, просив судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки дії засудженого слід кваліфікувати за ч.1 ст. 115 КК України; перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" (v0002700-03) , відповідно до яких при відмежуванні умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

На виконання цих вимог закону, суд, дослідивши всі зібрані по справі докази в їх сукупності, що мали значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного, врахувавши всі обставини вчиненого діяння, зокрема, спосіб, знаряддя злочину, кількість та характер нанесення засудженим тілесних ушкоджень потерпілому, відсутність перешкод для продовження нанесення ударів, поведінку винного та потерпілого після вчинення злочину, їх стосунки, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у ОСОБА_5 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_6 не було, з чим погоджується і колегія суддів касаційної інстанції.

З матеріалів справи також вбачається, що засуджений свою винуватість у спричиненні тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_6, за обставин, викладених у вироку, визнав частково, та заявив, що наміру вбивати потерпілого у нього не було, взагалі не бажав його смерті, однак не заперечував, що поранив потерпілого, а після скоєного кинув ніж на підлогу та пішов додому, хоча мав можливість ще наносити йому поранення.

Крім того, за даними висновку комісійної судово -медичної експертизи № 261 від 12 листопада 2012 року встановлено, що смерть ОСОБА_6 настала внаслідок несприятливого кінця клінічного перебігу поранення, ускладненого перитонітом, а основним у несприятливому кінці клінічного перебігу поранення стало пізнє звернення ОСОБА_6 за медичною допомогою та зниження імунологічної реактивності організму у зв'язку з розладом психіки та поведінки ОСОБА_6, як наслідок систематичного вживання алкоголю (т.1, а.с. 227-244).

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні повідомив, що причиною погіршення стану потерпілого ОСОБА_6 була алкогольна інтоксикація, ускладнення перитонітом, значна втрата крові та значний проміжок часу, що сплив після поранення до моменту звернення потерпілим за допомогою. Крім того, останній ускладнив свій стан тим, що виривав дренажні трубки, перешкоджаючи лікуванню (т. 2 а.с. 33 зв., 34).

За таких обставин, районний суд, з наведенням у вироку відповідних мотивів, з якими погоджується й колегія суддів, кваліфікував дії ОСОБА_5 саме за ч. 1 ст. 121 КК України, оскільки засуджений не бажав смерті потерпілого та не мав наміру його вбивати, а між спричиненням тяжких тілесних ушкоджень та смертю потерпілого ОСОБА_6 відсутній прямий причинний зв'язок, що виключає кримінальну відповідальність ОСОБА_5 як за ч.1 ст.115 так і за ч. 2 ст. 121 КК України.

Таким чином, доводи касаційної скарги про скасування судових рішень у зв'язку з неправильною кваліфікацією дій засудженого є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Що ж стосується доводів прокурора про м'якість покарання, призначеного засудженому ОСОБА_5, то колегія суддів також з ними не погоджується.

Так, згідно до вимог ст. 372 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу (2341-14) , але за своїм видом та розміром є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Як вбачається із матеріалів справи, порушень вимог зазначеного вище закону судом першої інстанції не допущено, а при призначенні засудженому ОСОБА_5 покарання, суд з дотриманням вимог ст. 65 КК України, врахував тяжкість вчиненого злочину, особу засудженого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Саме із врахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи ОСОБА_5 та конкретних обставин, суд призначив останньому покарання в межах санкції закону, за яким його визнано винним, воно є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. З таким висновком обґрунтовано погодився й апеляційний суд, погоджується і касаційна інстанція.

Таким чином, даних які б свідчили, що у справі щодо ОСОБА_5 неправильно застосовано кримінальний закон, як про це йдеться у касаційній скарзі прокурора, колегія суддів не встановила.

Під час перегляду справи суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляції прокурора, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, й з наведенням обґрунтованих мотивів визнав їх безпідставними. Ухвала відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Разом з тим, заслуговують на увагу посилання прокурора про помилку суду першої та апеляційної інстанцій в частині написання даних про попередню судимість ОСОБА_5 Так, з вимоги ЦОДІ ДІТ МВС України вбачаться, що ОСОБА_5 останній раз був засуджений Долинським районним судом Кіровоградської області від 24.02.2011 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 6 місяців арешту (т. 1 а.с.91) тоді як районний та апеляційний суди у вступних частинах своїх рішень зазначили 24.12.2010 року.

Проте, вказана помилка є технічною і не може бути підставою для зміни чи скасування судових рішень в порядку ст. 398 КК України. Однак, колегія суддів рекомендує суду в порядку ст. 409 КПК України усунути вказану помилку.

При перевірці кримінальної справи колегією суддів не вбачається істотних порушень кримінально-процесуального закону, які є безумовною підставою для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України (в редакції 1960 року), п. п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" до КПК України (4651-17) від 13.04.2012 року, колегія суддів,-

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.

Вирок Долинського районного суду Кіровоградської області від 30 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 26 лютого 2013 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України ОСОБА_5 залишити без зміни.