Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Слинька С.С.,

суддів Кравченка С.І., Наставного В.В.,

за участю прокурора Кравченка В.В.

розглянула в судовому засіданні 25 липня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - Куцої І.Г. на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, який не має судимості,

виправдано за ст. 365 ч.1 КК України за відсутністю в його діях складу злочину.

ОСОБА_2 пред'явлено обвинувачення в тому, що він у період часу з 8 години 12 квітня 2007 року до 6 години 30 хвилин 13 квітня 2007 року в приміщенні ізолятора тимчасового тримання Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області, розташованого за адресою: м. Мелітополь вул. Леніна, 83, проходячи державну службу в підрозділі міліції - Мелітопольському МВ УМВС України в Запорізькій області на посаді дільничного інспектора міліції відділення дільничних інспекторів міліції та маючи спеціальне звання міліції - лейтенант міліції, будучи згідно з ст. 16 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 року працівником міліції, тобто посадовою особою - представником влади, перебуваючи у складі добового наряду ІТТ, спільно з його співробітниками ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та забезпечуючи виконання одного з обов'язків міліції по охороні, конвоюванню і триманні затриманих та взятих під варту осіб, передбаченого ст. 10 Закону України "Про міліцію", діючи умисно та явно виходячи за межі наданих йому законом прав і повноважень, визначених п.п. 2.36, 2.42, 2.55, 2.58 наказом МВС України № 60 дск від 20 січня 2005 року "Про затвердження Інструкції про роботу ізоляторів тимчасового тримання органів внутрішніх справ України" та інструкції "Про організацію конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України", на прохання заарештованих, які утримуються в камері № 4 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, не маючи повноважень чергового ІТТ, без будь - яких законних підстав та в порушення вимог зазначеного нормативного акту МВС України, самостійно, за своєю особистою ініціативою, у відсутності працівників ІТТ ОСОБА_4 і ОСОБА_5 приблизно о 06-30, тобто у той час, коли прогулянки арештованих заборонені, відкрив двері вказаної камери і один без супроводу іншого вивідного одночасно вивів трьох заарештованих, з яких ОСОБА_7 і ОСОБА_6, обвинувачувались у вчиненні тяжких злочинів, у прогулянковий дворик, де залишив без охорони співробітників ІТТ. В результаті чого заарештовані ОСОБА_6 та ОСОБА_7 через паркан скоїли втечу з території ІТТ, а потім і з Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області, що заподіяло істотну шкоду державним інтересам, що виразилось у підриві авторитету державного органу - Мелітопольського міського відділу УМВС України в Запорізькій області, а також у створенні перешкод для здійснення кримінального судочинства щодо ОСОБА_6 і ОСОБА_7, а саме: не розгляді Мелітопольським районним судом по суті кримінальної справи № 10061 Іпр (№ 1-454 2007 року) за обвинуваченням ОСОБА_6 по ст. 345 ч. 2 КК України до розшуку останнього, затягуванні розгляду по суті Якимівським районним судом кримінальної справи № 5020615 (№ 1-165 2007 року) за обвинуваченням ОСОБА_9 за ст.ст. 185 ч. 3, 187 ч. 3, 304, 357 ч. 3 КК України і ОСОБА_6 за ст.ст. 187 ч. 3, 357 ч. 3 КК України, затягуванні проведення досудового слідства СВ Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області по кримінальній справі № 4260711 за обвинуваченням ОСОБА_7 за ст. 187 ч.ч. 1, 2 КК України і сприянні здійсненню ОСОБА_6 і ОСОБА_7 злочину - втечі з-під варти з ІТТ Мелітопольського МВ УМВС України в Запорізькій області.

Такі дії ОСОБА_2 органом досудового слідства були кваліфіковані ст. 365 ч.1 КК України як перевищення влади, тобто умисне вчинення посадовою особою дій, які явно виходять за межі наданих йому повноважень, якими було завдано істотну шкоду охоронюваним законом державним інтересам.

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_2 за ст. 365 ч.1 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2012 року вказаний вирок за апеляцією прокурора залишено без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить вирок та ухвалу скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Вказує на те, що вирок суду є немотивованим і не відповідає вимогам ст. 334 ч. 4 КПК України 1960 року та на помилковість рішення суду про виправдання ОСОБА_2 за ст. 365 ч. 1 КК України.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про необґрунтованість доводів касаційної скарги, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні. При цьому суд, постановляючи виправдувальний вирок, має керуватись положеннями ст. 327 ч. 4 КПК України 1960 року, яка визначає вичерпний перелік підстав для прийняття такого рішення.

Однак, як убачається з вироку, суд під час його постановлення зазначені вимоги закону належним чином не виконав, чим істотно порушив кримінально-процесуальний закон.

Так, суд першої інстанції, постановляючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 365 ч.1 КК України, зазначив у ньому лише покази свідків та перелічив інші докази по справі, при цьому не провів їх аналізу та належної оцінки їм з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року, не дав.

Зокрема, суд не звернув увагу та належно не проаналізував у вироку докази, якими орган досудового слідства обґрунтував доведеність обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого злочину і не навів мотивів, із яких він відкидає їх. Так, суд не звернув уваги на обвинувачення ОСОБА_2 в тому, що він будучи працівником міліції, не виконав покладений на нього відповідно до ст. 10 п. 20 Закону України "Про міліцію" обов'язок по охороні, конвоюванню та утриманню затриманих і взятих під варту осіб на прохання заарештованих і без будь - яких законних підстав та в порушення вимог нормативного акту МВС України, самостійно, за своєю особистою ініціативою, у відсутності працівників ІТТ ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у той час, коли прогулянки арештованих заборонені, відкрив двері камери і один без супроводу іншого вивідного одночасно вивів трьох заарештованих у прогулянковий дворик, де залишив без охорони співробітників ІТТ., внаслідок чого ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили втечу. Доказам, які орган досудового слідства вказав на підтвердження цього, належної оцінки суд не дав.

За таких обставин, висновок суду про виправдання ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 365 ч.1 КК України, є передчасним, такий висновок зроблено без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у справі доказів, а тому не може визнаватися законним та обґрунтованим.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляцією прокурора, зазначених порушень закону не усунув, а рішення про залишення апеляції без задоволення належним чином не мотивував, чим порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року.

Вказані порушення процесуального закону, допущені судами обох інстанцій, є істотними, що відповідно до вимог ст. 398 ч. 1 п. 1 КПК України 1960 року є підставою для скасування вироку та ухвали, а тому доводи касаційної скарги прокурора є обґрунтованими.

За таких обставин, вирок та ухвала щодо ОСОБА_2 підлягають скасуванню, а справа щодо нього - направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді необхідно врахувати наведене, ретельно дослідити всі докази по справі і дати їм належну оцінку, перевірити доводи прокурора, наведенні у касаційній скарзі, справу розглянути відповідно до вимог КК України і КПК України 1960 (2001-05) року та в залежності від встановленого прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року, п.п. 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) 2012 року, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 26 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 26 вересня 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд.